“На Донбасі нас прийняли ісключітєльно хорошо”.  Як за 35 км від "ДНР" живуть переселенці із Західної України

Перші обстріли тут почалися 19 червня, під час випускного, коли діти йшли зустрічати світанок.

Марія Легуцька береже ікону, яку її мама врятувала від комуністів.
Марія Легуцька береже ікону, яку її мама врятувала від комуністів.
Фото авторки

“Тут мені більше подобається, ніж у Карпатах”, — каже 86-річний Дмитро Чаплик, сидячи на лавці біля двору. Йому було 18, коли довелося перебиратися у село Званівка на Донеччині з рідної Галичини. Сталося це у 1951 році. Тоді після польсько-українського обміну територіями сюди переселили 340 родин українців із села Ліскувате.

Біля двору Дмитра Чаплика — по-місцевому дядька Миті — стоїть трактор. У Ліскуватому Дмитро Теодорович працював трактористом, ним став і на Донбасі.

“Мій батько працював на пилорамі, ми тримали корів, коня, — згадує. — Коли переселяли, то можна було з собою брати все, крім хати. А тут людям казали, що “бандери” приїдуть. Поселили нас дев’ять душ у маленькій хаті. На підлозі спали. Їсти у нас було завжди. Багато трудилися, картошку садили.

Прийняли нас у Званівці ісключітєльно хорошо. Хоча хтось інколи міг обізвати “бандерою”.

/storage/2019/07/13/image/md_kpqA_dsc-1345.jpeg

Дядя Митя

Дмитро Теодорович веде через двір за хату. “Тут мені добре живеться. А в Карпатах холодно, землі нема, — каже. — Хоча кругом можна добре жити, якщо не бути ледарем. Он траву машиною скосив, сіно продав. І п’ять тисяч у карман”.

Сідаємо біля воріт на лавку, застелену старими штанями. Над нами — черешня зі стиглими, аж чорними, ягодами. До самої дороги ростуть інші фруктові дерева. Дядько Митя садив колись їх для себе і сусідів. Чоловік наказує мені лізти на драбину біля черешні та нарвати собі ягід. Сам йде мити підлогу в хаті — бо ж завтра неділя.

/storage/2019/07/13/image/md_2KSQ_dsc-1344.jpeg

Пан Дмитро каже, що тут краще, ніж у Карпатах.

“З ЧАСОМ “ЗАПАДНИКИ” СТАЛИ НА НОГИ”

Марії Легуцькій під час переселення було 7 років. Її рідне село Мочари — тепер у Польщі, за три кілометри від кордону з Україною.

“Плакали, коли нас переселяли, бо казали, що на Сибір вивезуть, — згадує жінка. — Нашу родину, 9 людей, поселили в однієї жінки з сином.

Восени ми перейшли в нову хату, яку нам збудували. Вона була ще сира, глиною обліплена. Ми збирали сухе перекотиполе, стовбури соняшника, щоб палити. Бідували, плакали. Та з часом “западники” стали на ноги, бо були більш працездатними за місцевих”.

/storage/2019/07/13/image/md_JPWW_dsc-1340.jpeg

Марія Легуцька.

У вітальні в кутку стоять дві ікони, прикрашені штучними квітами. Їх винесла мати Марії Іванівни, коли церкву в Мочарах підпалили комуністи.

Марія Легуцька народила трьох дітей. Її донька Ольга працює директоркою школи.

“Я і всі діти переселенців були тут “бандерами з посьолка”. Хоч ми й дружно жили з місцевими, допомагали одне одному, — каже Ольга Максименко. — 17 років тому мене призначали директоркою школи. Начальник районного відділу освіти казав: “Якщо будуть питати, кажи, що ти наша. Не кажи, що “бандерка”.

У 2013-му Ольга Іванівна побувала у материних Мочарах та Ліскуватому, на батьківщині батька. Там відшукала дідову хату. “Знайшла ті чотири ряди смерек, про які він розказував, — розповідає. — Знайшла старий колодязь, куди вони кинули увесь реманент — борони, плуг. Бо думали, що вернуться...”

ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ І ВЕРТЕП НА ДОНБАСІ

50-річний місцевий мешканець Андрій Тимчак розповідає, що в селі нині — трохи більше як тисяча жителів. “Сюди переселили людей зі спірної між лемками і бойками території, — пояснює. — Хто ці люди? Я й сам думав — бойки чи лемки? Але чим вони відрізняються? Бачив фотографію 1940-х років.

Людей вісім сидить на ній. Підпис: “Лемки і бойки в горах”. І що? Абсолютно однакові люди!”

Два роки тому Андрій Стефанович заснував у Званівці “Лемко-центр”, разом із дружиною Юлією у власному домі проводять освітні й культурні заходи, переважно для молоді.

/storage/2019/07/13/image/md_EReG_dsc-1330.jpeg

Андрій Тимчак заснував у Званівці “Лемко-центр”.

Біля двору громадського діяча — дерев’яний стенд із написом “Лемко-вісник”, на ньому — афіша дитячого свята. Поряд з нами — зведена цегляна стіна. “Тут збиратиметься громада, — пояснює. — Буде центр вертепного руху на Донбасі”.

...Званівка відрізняється проукраїнською позицією. Село лежить за 35 кілометрів від кордону зі самопроголошеною “ДНР”. У 2014-му було окуповане. Перші обстріли тут почалися 19 червня, під час випускного, коли діти йшли зустрічати світанок. Сепаратисти захопили греко-католицьку церкву — хотіли зробити у ній блокпост, бо вона висока. Прихильників Новоросії у Званівці не знайшлося. Сьогодні тут над багатьма будинками майорять синьо-жовті та червоно-чорні прапори.

“У “ДНР” ми б не жили”, — кажуть місцеві.

Читайте також про те, чому похолоднішало, чи повернеться спека і які температурні рекорди цього місяця.

Найважливіше

24.08.2019
:
Актуальне

"Для кроликів, хом'ячків, шиншил +25 С - вже критична межа".

24.08
Думка
Олександр Ірванець, письменник

Ровесникам Незалежності сповнюється 28 років. Вони не були ні піонерами, ні комсомольцями, ні навіть - уявіть собі - жовтенятами! Але чому, в розмовній мові вони часто називають українську національну валюту гривню - рублем?

24.08
Думка
Андрій Курков, письменник

Ми часто вважаємо, що майбутнє нашої країни залежить від США і від Росії, забуваючи, що перш за все Незалежність України і нині, і в майбутньому залежить від нас.

24.08
показати більше