Останнім часом петриківський розпис набуває дедалі більшої популярності. Яскравими квітами розмальовують одяг, екоторбинки, посуд... Центром цього народного промислу є смт Петриківка, що на Дніпропетровщині. Я вирушаю саме туди.
...Виходжу на автобусній зупинці Петриківки — вона розмальована пишними барвистими квітами! Яка краса! Чимало хат, парканів, магазинів й аптек теж буяють яскравими рослинними орнаментами.
Достеменно невідомо, хто й чому саме почав розмальовувати квітами все навколо. “Та знаємо, що такі розписи тут роблять із давніх-давен, — розповідає директорка місцевого музею етнографії побуту та мистецтва Любов Юхименко. — А відомим петриківський розпис став наприкінці XVIII — на початку XIX століття”.
І до сьогодні народний промисел у Петриківці плекають з особливою любов’ю. Пензлі до рук діти у селищі беруть уже з трьох років — розпису вчать у садочках. Із 4-го класу можна удосконалювати вміння у дитячій художній школі імені Тетяни Пати, яку відкрили в 1936 році. Цієї бази достатньо, аби заробляти на життя. Людмила Горбуля, заслужена майстриня народної творчості України, після закінчення “художки” пішла працювати на фабрику (раніше називалась “Дружба”, потім — “Петриківський розпис”). Згодом стала викладати у ПТУ. І вже чверть століття навчає молодь.
Розмовляючи зі мною, Людмила Миколаївна не відривається від роботи — розмальовує дерев’яні гребінчики. А за партами працюють учні. Освоюють живопис, композицію, історію мистецтва, художній розпис.
“Раніше малювали фарбами на рослинній основі. Аби мати зелений колір, відтискали траву, з буряку робили рожеву фарбу, з моркви — помаранчеву, — розповідає Людмила Горбуля. — Згодом з’явилися анілінові фарби, до яких додавали яєчний жовток. Але він швидко псувався, засихав, з’являвся неприємний запах, та й мухи виїдали таку фарбу.
Тепер додаємо клей ПВА: він не псується, а кольори не вигорають”.
Це чи не єдина зміна, якої зазнала традиція розпису. Адже досі майстри малюють пальцями й пензликом із котячої шерсті — її зістригають лише у гладкошерстих котів, під шийкою чи під лапкою. “Це незамінний пензлик, — пояснює Людмила Горбуля. — У нього найтонший кінчик. І коли вже намальовані листочки, квіти, ягідки, ним можна нанести тоненькими рисочками “пітушинки” — зведення між елементами”.
Суворих вимог до майстрів петриківського розпису нема — кожен може вносити авторське бачення. Однак в основі мають бути рослинні мотиви: цибулинка в розрізі (символ села), жоржини, соняшники, айстри. “Навіть якщо малюємо птахів чи метеликів, вони мають складатися з квіток, ягідок, пуп’янків, листочків, — каже Ольга Дарадан, членкиня Спілки народних майстрів України. — Кольори — обов’язково яскраві”.
У Центрі народного мистецтва “Петриківка” директор Василь Біленко показує мені колекції петриківського розпису, що були представлені в багатьох країнах світу: писанки, баклаги, кухлі, “мальовки” на папері, зразки настінного розпису... “Одним із основних мотивів розпису є дерево життя, поєднання жіночого й чоловічого начал утворює рід, — пояснює знавець. — Курка на гнізді символізує родину, сова — мудрість, дуб — це чоловік, жо- лудь — чоловіча сила, рожева калина — молода дівчина, червона калина — жінка”.
61-річна Євдокія Денисенко не малює, а вишиває. “Мені казали, що мазок неможливо відтворити у вишивці, — ділиться майстриня. — Але все вдалося!” Євдокія Володимирівна показує вишиті квітами рушники, сорочки, плаття, спідниці. Жоден візерунок не повторюється. Майстриня спершу наносить на тканину ескіз, який сама придумує, а тоді гладдю вишиває об’ємні квіткові орнаменти. Вишитий рушник у неї коштує 3 тисячі, а сукня — 5 тисяч гривень.
У селищі радіють, що петриківський розпис досі залишається популярним. І кажуть: робитимуть усе для того, аби народний промисел і надалі процвітав.
Читайте також репортаж із найбільшої в Європі атомної електростанції .
