“Тільки не торкайтесь тут ні приладів, ні обладнання!” — з такої категоричної заборони та перевірки документів почався мій візит на Запорізьку АЕС, що в Енергодарі. Тут працює близько 11 тисяч осіб. ЗАЕС виробляє орієнтовно 50% усієї електроенергії, яку дають атомні станції країни.
РОБОТА НЕ ДЛЯ СЛАБКОДУХИХ
В енергоблоки, які діють, відвідувачів не впускають. Натомість мені показують точний аналог блочного щита керування, що використовується як тренажер для навчання та протиаварійних тренувань. На такий щит виводиться інформація про все обладнання, розташоване всередині енергоблока.
“Тут є органи керування арматурою (близько 10 тисяч одиниць), насосами (3 тисячі), контрольно-вимірювальними приладами (десятки тисяч)”, — розповідає Сергій Букін, інструктор оперативного персоналу блочного щита керування.
ні
Такий вигляд має блочний щит, де фахівці мають стежити за всіма показниками.
Щоб керувати блоком, потрібен спеціалізований досвід роботи на АЕС мінімум 15 років. А ще близько року треба набувати теоретичних знань у навчально-тренувальному центрі! Оклад інструктора тренажера — близько 40 тисяч гривень на місяць, на блочних щитах керування — щонайменше на 10 тисяч більше.
На блочних щитах тут працюють лише чоловіки. На кожному — 3 — 5 осіб. “Протягом восьми годин вони стежать за показниками, завжди готові до аварійних ситуацій, — каже інструктор. — Коли стається щось не те, засвічується багато блінкерів (одночасно 50 — 100), лунають звукові сигнали. Тоді слід негайно перевірити показники всіх панелей і вирішити, як діяти”.
Аби отримати дозвіл працювати на блочному щиті, слід пройти тест у психолога на визначення здатності до оперативної роботи. Перевіряють концентрацію, швидкість реакцій, рівень стресостійкості. Так, ця робота не для слабкодухих!
Інструктор Сергій Букін розповідає, як працює блочний щит.
Цікавлюся, до чого саме треба бути готовим операторові.
“Наприклад, відключається трансформатор, бо в нього влучила блискавка, тоді — турбогенератор, розвантажується енергоблок, — каже пан Букін. — Це вважається нульовим відхиленням за шкалою порушень”.
“А максимальним що вважається?” — запитую. “Події на ЧАЕС”, — відповідає інструктор.
ОЦЕ ТАК ТРОПІЧНИЙ ДОЩ!
Галина Ошека працює на ЗАЕС понад 30 років: спочатку в хімцеху, потім у водно-радіохімічній лабораторії, тепер — в інформаційному центрі. Ідемо з нею до гідроцеху. Пані Галина пояснює: енергоблок складається з двох контурів.
“У першому розміщено ядерний реактор, центральною частиною якого є активна зона, де перебуває уранове паливо. Вода, омиваючи активну зону, знімає тепло, при цьому нагрівається до 320 градусів, але не закипає через високий тиск, — каже Галина Ошека. — Далі за допомогою циркуляційного насоса вода прокачується крізь трубчастий елемент парогенератора і повертається. Цей елемент омивається водою другого контура. Вона нагрівається до 270 градусів, починає закипати й активно парує. Ця пара обертає лопаті турбіни. На одному валу з турбіною розміщено генератор, де і виробляється електрика”.
Так охолоджується вода на бризкальному полі.
Вода в реакторі — зі слабким розчином борної кислоти. Бор поглинає нейтрони, а змінюючи його концентрацію, можна підвищувати чи знижувати потужність реактора.
“Без води тут ніяк! — долучається до розмови 30-річний інженер гідроцеху Микита Гайдрик. — Температура охолоджувальної води в підвідному каналі має не перевищувати +33 градусів. Для охолодження є став площею 8,2 кв км та об’ємом 47 млн кубічних метрів.
Дві баштові градирні заввишки 120 метрів мають 10-метрові вікна, крізь які постійно надходить повітря. Насосами вода зі ставу подається в башту (за годину — 43 200 кубометрів!), розбризкується і стікає донизу. Це нагадує тропічний дощ. А нагорі стоїть конденсат, схожий на хмари”.
Баштова градирня, де охолоджують воду з реакторів.
Але сам став не впорається з навантаженням шести блоків, тому ще є бризкальні басейни циркуляційної системи. “У гарячий скидний канал довжиною 6 км скидається гаряча вода з енергоблоків, — каже інженер. — На берегах каналу стоять 42 насосні станції, вони подають воду на бризкальні модулі — розбризкуючись, вона ефективніше охолоджується”.
Узимку більшість насосних станцій відключають, бо для охолодження води досить низької температури повітря.
СТОП. РАДІАЦІЙНИЙ КОНТРОЛЬ
Робота в гідроцеху не шкідлива, на енергоблоці — підвищений рівень шкідливості через шум та вібрацію. А в контрольованій зоні є ймовірність радіації, тому за роботу тут платять на 20% більше.
Робочий день тутешніх працівників починається з перевдягання. Спершу в так званій “чистій зоні” треба повністю зняти все, в чому прийшов з дому, й отримати спецодяг — спідню білизну, комбінезон чи костюм, шкарпетки. У “брудній зоні” в шафці стоїть взуття.
Після завершення роботи слід пройти через спеціальну стійку радіаційного контролю.
“Якщо виявлено забруднення (датчик позначає світлом на тілі цю ділянку), працівник має помитись у душі дезактиваційними розчинами й милом. Одяг у разі перевищення параметрів підлягає утилізації. Після чого — знову перевірка. Якщо все добре, можна вдягатись і йти, якщо ні — знову в душ”, — розповідає співробітник АЕС Андрій.
Аби не отримати дозу опромінення, працівники мають ретельно контролювати час перебування у зоні. Безпечний проміжок визначають дозиметристи, вимірявши фон.
Раз на рік усі працівники станції проходять обов’язковий медогляд (флюорографія, кардіограма, загальний аналіз крові, перевірка зору, лор-органів). А раз на два роки — обстеження у психіатра.
КІЛОГРАМ УРАНУ = 23 МІЛЬЙОНИ КІЛОВАТ ГОДИН ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ
На АЕС використовують здатність ядер деяких атомів (зокрема, урану-235) ділитися у разі потрапляння в них нейтронів. Унаслідок цього утворюється енергія. З одного кілограма урану можна отримати 23 мільйони кіловат-годин електроенергії! Це стільки ж, як і з 97 вагонів із вугіллям.
Раніше Україна закуповувала тепловидільні збірки для реакторів у Росії, а з 2005 року — також у США. У 2019— 2021 роках активні зони першого, третього, четвертого і п’ятого енергоблоків ЗАЕС будуть повністю сформовані з американського ядерно- го палива. У другому та шостому й далі використовуватимуть російське.
А що відбувається з відпрацьованим паливом? “Його поміщають у басейн витримки на 5 — 7 років, — пояснює Олександр Кулібов. — Усього там 450 комірок, за технологією, 163 мають бути вільними”.
“У басейні витримки знижуються температура й радіоактивність збірок, — пояснює Володимир Шилов. — А тоді все завантажують у контейнери й вивозять на сухе сховище. Це бетонна плита за шостим блоком — близько 14 гектарів”.
Сховище розраховане на 380 контейнерів (саме стільки буде використано до граничних термінів експлуатації станції).
Тут навчають ремонтний персонал зі всіх атомних станцій країни.
Насамкінець розпитую співробітників АЕС про досвід роботи. “Я — енергетик у четвертому поколінні, — каже Володимир Шилов. — Брав участь у будівництві ЧАЕС, потім сюди перейшов. Загальний стаж моєї родини в енергетиці — понад 200 років!”
Олександр Кулібов, заступник головного фахівця з підготовки ремонтного персоналу, каже, що працює тут уже 35 років. “У моєї родини досвід роботи в енергетиці — від прадіда! На ЗАЕС працюють моя дружина, син, невістка. Це не просто робота, а й захоплення, певний стиль життя”.
ДО РЕЧІ
ЗАЕС вирішили спорудити у 1977 році. У 1984-му запустили перший енергоблок, шостий тут запрацював у 1995-му. Тоді ЗАЕС стала найбільшою атомною станцією в Європі.
Читайте також про роботу найглибшої залізоруднрї шахти Європи.
