Вінниччина, село Сабарівка. Тут лише 390 жителів. І 22 із них у щасливому шлюбі — вже більш ніж пів століття. У час, коли демографи та священники бідкаються: українські сім’ї розпадаються, — Сабарівка приємно тішить.
“Для нашої невеличкої громади це — рекорд”, каже сільський голова Петро Шевчук. Як скрізь по селах, люди тут тримають худобу, обробляють землю. У Сабарівці — 16 багатодітних матерів, три прийомні родини, що виховують більш як 15 дітей!
По бездоріжжю ідемо до обійстя Раїси та Олексія Вільчинських. Вони виховали шестеро дітей і живуть разом уже 56 років.
На подвір’ї селян — чисто та затишно. Доглянутий квітник милує око яскравими барвами.
81-річний пан Олексій виходить назустріч. Чоловік пересувається на одній нозі — другу п’ятнадцять років тому втратив під час операції.
“Нелегке було в нас життя, — зітхає бабуся Рая, якій 80 років. — Я працювала дояркою на фермі. Олексій — коваль. На роботі познайомились, побралився взимку 1961 року. Мені тоді пошили фіолетове плаття, а фату я позичила в сусідів — у ній тоді майже всі в селі заміж виходили”.
Попри нелегкі будні, пара жила щасливо, адже головне — любити одне одного, кажуть вони.
“Бувало, сварилися, але тут же мирилися, — розповідає дідусь Олексій. — Жінка мені завжди догоджала, от напече пирогів — і я від неї ні на крок”.
Пара має 13 онуків і 13 правнуків, усі разом приїздили до родини на золоте весілля.
“Діти нас завжди об’єднували, — усміхається пані Раїса. — Чоловік нечасто робив мені подарунки, але якось приніс великий букет троянд. Я потім такі ж посадила на згадку про цю щасливу мить на квітнику. Олексій допомагає мені чим може: дрова порубає, квасолю потеребить. Я його підтримую в усьому. Дасть Бог, ще й повінчаємося на діамантове весілля”.
Йдемо в гості до ще однієї пари. Микола і Віра Смереки прожили 51 рік разом. Сім’я тримає качок та гусей. На подвір’ї в’ється виноград.
Микола і Віра Смереки.
“Два роки ми зустрічалися, а потім одружилися”, — згадує 70-річна Віра Смерека. Подружжя каже, що в житті без сварок не буває, але треба вміти виходити з конфліктів.
“Я не міг довго сердитись. Підійшов, поцілував, попросив вибачення, — каже 71-річний пан Микола. — І як зараз поцілую — вся образа минає. Люблю жінку цілувати!”
Стежкою через поле ідемо до подружжя Панчуків — Ольги та Андрія, які живуть разом у любові 57 років. Обом — 79 літ.
“Я познайомився із Олею перед тим, як мене забрали в армію. Вона мені відразу сподобалась, а я їй, — каже пан Андрій. — Оля чекала мене із армії 4 роки і 4 місяці. Я їй щодня писав листи”.
Ольга та Андрій Панчуки.
“Листів був цілий мішок!” — сміється пані Ольга.
“Я ніколи на дружину не сердився, довіряв їй. Пробачав усе, — каже пан Андрій. — Вона мені годила: то вареників із сиром наліпить, то пирогів напече. Тепер я раніше встаю, жалію свою дружину. Сам поїсти приготую і господарство обійду, поки вона відпочиває”.
Ольга та Андрій кажуть: найважливіше для подружнього щастя — любов. А любити треба вчитись усе життя!
“Наша любов у старості міцніша, ніж у молодості. Щодня радіємо, що разом прокидаємося”, — підсумовує пан Андрій.
Читайте також про невиліковно хвору жінку, яка навчає радіти життю.
