В Осло відкрили пам’ятник королеві еллісів (Єлизаветі). Вона була найстаршою донькою київського князя Ярослава Мудрого, у 1045-му, тобто 980 років тому, одружилася з Гаральдом ІІІ Суворим і згодом зійшла на престол.
“Ярослава Мудрого не випадково називають “тестем Європи”, адже три його доньки стали королевами, — каже історик Олександр Палій. — Так, Єлизавета стала королевою Норвегії, Анастасія — Угорщини, а Анна — Франції”.
Єлизавета, найстарша дочка Ярослава Мудрого та його дружини Інгігерди Шведської, була добре освіченою, володіла кількома мовами, знала богослов’я. “Свого майбутнього чоловіка вона вперше побачила, коли ще була дитиною, — розповідає професор, доктор філософських наук Петро Кралюк. — До Києва Гаральд, 15-річний норвезький принц, прибув з кількома вікінгами-варягами у пошуку прихистку після того, як його напівкровний брат і король Олаф ІІ Святий загинув у боротьбі за трон”.
Згодом Гаральд попросив Ярослава Мудрого видати за нього дочку Єлизавету. Бо розумів, як важливо для його країни закріпити дружбу з Руссю. “Однак почув відмову, — зауважує Олександр Палій. — Ярослав Мудрий сказав, що Гаральд не такий багатий та знатний, щоб сватати його спадкоємицю. Після цього юнак подався у Візантію, де обійняв посаду командувача імператорської варязької гвардії. За роки служби він здобув численні перемоги в Північній Африці та на Близькому Сході, заробив чимало грошей. А тоді знову приїхав до Ярослава Мудрого просити руки Єлизавети”.
Цього разу князь не відмовив. Молоді побралися в 1045 році. Щоправда, на той час Гаральд ще не був королем. Короновано його було пізніше, отож Єлизавета стала королевою Норвегії.
“У подружжя народилися дві доньки — Марія та Інгігерда (майбутня королева Данії). Але згодом Гаральдові двох синів народила наложниця, донька впливового норвезького магната Тора Торбергсдаттера. Згодом вони стали королями Норвегії. Водночас Єлизавета й надалі залишалася королевою”, — каже Олександр Палій.
У 1066 році Гаральд ІІІ Суворий вирушив на війну і взяв зі собою королеву Єлизавету з доньками. На певному етапі жінок він залишив на одному з північношотландських Оркнейських островів. А сам з військом на 300 кораблях поплив на південь, причалив до берегів графства Йоркшир і в бою переміг англійців. Почувши про це, англійський король Гарольд ІІ пішов походом проти норвежців і під Стемфорд-Бриджем у вересні 1066 року розбив ворога. У тій битві Гаральд ІІІ загинув, а його вдова з доньками повернулася до Норвегії. Того ж року одна з дівчат, Марія, померла.
Те, що Єлизавета Ярославна супроводжувала свого чоловіка у військових походах, може свідчити, що вона була доволі впливовою. За мірками тих часів це було дуже високим привілеєм.
Подальша доля Єлизавети достеменно не відома. За однією з версій, вона вийшла заміж за короля Данії Свейна II. “Письмових наукових джерел про життя Гаральда ІІІ й Єлизавети доволі мало, переважно все базується на сагах, — зазначає Олександр Палій. — Так, Гаральду приписують старонорвезьку “Пісню про дівчину з Руської країни”, котру він написав у час служби у Візантії. Там майбутній король оспівує свою любов до київської князівни Єлизавети Ярославни. Цей вірш свого часу переклав українською Іван Франко. Загалом Гаральд ІІІ склав 16 віршів про Єлизавету, які збереглися в сагах. Він називав її “дівчиною із золотою гривною на грудях”.
