Після сповіді часто священник радить декілька разів промовити певну молитву, бити поклони або ж прочитати якусь духовну літературу чи дати милостиню. Це — епітимія, або, як ми звикли казати, — покута. Історія та філософія цієї практики дуже цікаві!
— З якого часу практикується покута?
— У старозавітні часи, коли ще не було сповіді, щодо кожного гріха було чітко врегульовано, якою має бути жертва. Наприклад, за тілесну нечистоту — дві горлиці або два голуби, — пояснює отець Олег Кіндій, доктор патристичного богослов’я, викладач кафедри богослов’я УКУ. — Та навіть жертвоприношення передбачало лише тимчасове та часткове очищення від гріхів.
У ранньохристиянській Церкві люди сповідалися публічно — розповідали про свої гріхи привселюдно. Тоді у деяких церквах накладалася покута за гріхи, а в деяких — ні. Епітимія (з грецької “покарання”) — це церковна покута. Саме слово вживається у працях Івана Золотоустого (ІV століття), коли Церкву вже визнавала держава.
— Які покути давали священники в давнину?
— У Середньовіччі на Заході були покутні книги (libri paenitentiales), де прописували певні покути за певні гріхи. При цьому зберігався принцип пропорційності: що більший гріх, то більша покута. Наприклад, за крадіжку світській людині потрібно було промовляти призначену молитву щодня впродовж року, монаху — два роки, священнику — п’ять, а єпископу — шість років. Накладалась спеціальна покута і на солдатів, які поверталися з війни, — вони впродовж трьох років не могли причащатися.
— А чи різнилась покута для багатих і бідних?
— Так, покута для хворих і бідних була менша, ніж для багатих і здорових.
— А як змінилась покута сьогодні?
— Сьогодні Церква вважає так: у новозавітні часи, коли Ісус приніс себе в жертву і так спокутував усі гріхи, Боже прощення потребує не жертв, а покаяння. Тому, наприклад, у Грецькій православній церкві епітимія не практикується взагалі.
— То яку покуту переважно дають сучасні священники?
— Наприклад, жінка зробила аборт. Цей великий гріх Господь прощає. Проте жінці священник може сказати, аби допомагала хворим дітям чи тим, які живуть у сиротинцях, усе життя, — розповідає протоієрей — настоятель храму Андрій Рудик (ПЦУ). — А людині, яка чинить гріх пияцтва, можна визначити іншу покуту: не вживати спиртне місяць, а коли є бажання випити, читати акафіст чи інші молитви. Через місяць цій людині знову слід прийти на сповідь і розповісти, як ці заходи допомогли позбутися залежності.
Багато хто сповідається перед Пасхою, “бо так потрібно”, отримує завдання від отця, до прикладу, щодня до Пасхи бити по 10 поклонів, а далі знову повертається до старого життя й грішить. Бо не відбулося щирого жалю за гріхи, розуміння, що слід покаятися. Справжня епітимія — це боротьба з гріхом та духовне зростання через зміни в житті. Такий шлях покаяння.
— Покута — обов’язковий елемент сповіді?
— Ні. Буває, що священник не дає жодної покути. Покута — це не спосіб відплати за скоєне, а спосіб боротьби з гріхом, який має приносити людині духовну користь.
о. Олег:
— Покута, яку накладає сьогодні священник після сповіді, це наче ліки. Це може бути, наприклад, молитва. Бог не потребує компенсації за гріхи. Його любов перевершує наші недоліки!
— Але все ж таки: що важливіше для очищення совісті — молитися чи робити добрі справи?
о. Олег:
— Загалом є 5 умов доброї сповіді. Людина має почати з іспиту сумління, жаліти за скоєні гріхи, вирішити змінити своє життя, висповідатися, визнаючи свої гріхи, і виконати накладену покуту. Священник має вислухати людину і поставити духовний діагноз — зробити висновок про стан душі того, хто сповідається. На підставі цього висновку визначається, чи потрібно людині більше молитися або ж зробити якийсь добрий вчинок, чи читати Святе Письмо й іншу духовну літературу.
Епітимія не має бути для людини тягарем, а поштовхом до переосмислення своїх вчинків. Через покуту ми долучаємося до Божої жертви.
— А якщо людина не виконає покуту?
— Сповідь не буде вважатися недійсною, якщо людина не виконає єпітимію. Але про невиконання покути слід сказати священникові під час наступної сповіді.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, чому для людей похилого віку з артеріальною гіпертензією коронавірус — дуже небезпечний
