Через два місяці буде рік, як триває велика війна. Що ближче до цього часу, то частіше постає питання щодо демобілізації тих, хто відслужив у лавах ЗСУ дванадцять місяців. Ініціатори демобілізації вже створювали петицію на сайті президента з вимогою обмежити термін служби одним роком, оскільки немає визначеності, доки триватиме збройна агресія Росії проти України. Несправедливо, наголошували вони, коли одні віддають виконанню обов’язку із захисту країни частину свого життя, а інші не служать ні дня. Та й самі мобілізовані вважають, що мають право на відпочинок.
Ситуацію аналізуємо разом із головою Українського центру безпеки та співробітництва Сергієм Кузаном і директором Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД, військовослужбовцем ЗСУ Сергієм Пархоменком.
— Чи можливо розробити якийсь механізм поступового звільнення зі служби тих, хто відслужив у ЗСУ рік?
● С. Пархоменко:
— Це неможливо. Бо 24 лютого 2023 року російська агресія навряд чи закінчиться. Якщо демобілізувати всіх, хто прийшов у ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення, то лінія фронту залишиться без найбільш досвідчених бійців. Демобілізація можлива лише після закінчення періоду воєнного стану, найімовірніше — після перемоги і капітуляції Росії, після виходу відповідного указу президента, як це передбачає законодавство.
● С. Кузан:
— В умовах ведення війни демобілізація неможлива. За винятком ситуацій, коли військовослужбовець не може виконувати бойові завдання через неналежний стан здоров’я чи через поранення, досяг 60-річного віку, самостійно виховує дитину віком до 18 років та за інших підстав, прописаних у статті 26 Закону України “Про військовий обов’язок та військову службу”.
Треба розуміти, що така політика (її дотримуються в усіх країнах світу) спрямована на захист держави. Кожен військовий, який був мобілізований, який здобув військову спеціальність та набув бойового досвіду, — це найцінніший ресурс. У держави немає часу, щоб, демобілізувавши одних, проводити вишкіл інших. Якщо відпустити мобілізованих, послаблюється військова потуга держави.
Ми можемо лише добирати людей, оскільки потрібні нові підрозділи, є поранені та загиблі. Планова мобілізація триває. Цей процес не такий інтенсивний, як на початку повномасштабної війни, але він неперервний.
— Який вихід тут може бути? Яку додаткову мотивацію для мобілізованих можна було б передбачити?
● С. Кузан:
— Аби бійці не перебували на фронті тривалий період і не виснажувалися, застосовують механізм відпусток і ротації. Така система вже напрацьована — підрозділ виводять із зони бойових дій та перекидають на якийсь інший, спокійніший напрямок. Скажімо, підрозділи з півночі Київщини, з Волині перекидали на Схід, щоб замінити ті підрозділи, які тривалий час перебували саме на лінії вогню.
Аби бійці не перебували на фронті тривалий період і не виснажувалися, застосовують механізм відпусток і ротації.
Щоправда, проблема в тому, що після 24 лютого до війська одномоментно мобілізовано велику кількість людей, а отже, стаються збої. Маю на увазі, що не вдається забезпечити плавну ротацію і надати відпустку багатьом бійцям одночасно навіть на короткий термін...
● С. Пархоменко:
— Тут вихід один — оплачувані відпустки. Ще один варіант — відправляти бойові частини у форматі ротації на спокійніші ділянки — наприклад, на кордон з Білоруссю.
Знаю напевне: є цілі батальйони, які весь час від початку масштабного вторгнення стоять на українсько-білоруському кордоні і жодного разу не були на Сході. Водночас є батальйони, які протягом чотирьох або й більше місяців постійно були на першій лінії оборони. Такий стан треба змінювати, час покласти край “договірнякам”, коли один комбат чи комбриг домовився, що його підрозділ буде стояти на кордоні з Білоруссю, а інші мусять проходити через м’ясорубку.
Щодо контрактників, то їм після перемоги кожен воєнний рік (якщо повномасштабна війна триватиме більш як рік) можна зарахувати за два.
