Як повідомила заступниця міністра внутрішніх справ Катерина Павліченко, найчастіше люди скаржаться на психологічний тиск — 76,4% усіх заяв. Дещо менше повідомлень про фізичне (21,1%) та економічне насильство (2,5%). Реальна кількість випадків насильства значно більша, зазначають у поліції, адже частина людей не звертається по допомогу через страх.
— Чи можна вважати, що в час війни проблема домашнього насильства в нашій країні загострилася?
— Так, повномасштабна війна створила безпрецедентні умови для поширення домашнього насильства — як фізичного, так і психологічного, сексуального, економічного, — каже Юлія Дмитрук, юристка громадської організації “Ла Страда — Україна”. — Проблема в тому, що всі ми нині маємо великий рівень стресу — через втрату рідних і близьких, руйнування помешкань, переміщення в інші регіони. Цей стрес не минає безслідно, а часто виливається у загострення емоцій, втрату самоконтролю та вибухи агресії. Коли психіка перебуває у постійному стані напруги, навіть дрібні побутові ситуації можуть викликати серйозні конфлікти. Відчуття безсилля, тривога за майбутнє, фінансова нестабільність — усе це підсилює ризики того, що людина переноситиме внутрішній біль на партнерів, дітей чи літніх родичів.
Додаткові ризики виникають для жінок в Україні, чиї чоловіки — військовослужбовці. Потерпілі часто повідомляють нам, мовляв, приїхав чоловік із фронту, побив мене, погрожував зброєю і так далі. Проблема в тому, що у військовослужбовців дуже великий рівень стресу. Вони реагують імпульсивно, вибухають через дрібниці, вдаються до погроз, зловживають алкоголем. І потерпають зазвичай ті, хто поряд.
Випадки домашнього насильства трапляються у сім’ях, де є чоловіки, які не служать і які переховуються, щоб не бути мобілізованими. На тлі постійної напруги вони можуть виявляти підвищену агресивність навіть із незначних причин, контролювати партнерку, намагаючись компенсувати власне відчуття безсилля, принижувати, звинувачувати чи тиснути на неї психологічно.
— А чому люди часто замовчують проблему домашнього насильства?
— Бо нерідко живуть стереотипами — бояться осуду, помсти кривдника, не довіряють органам державної влади, не обізнані з чинним законодавством. Насправді наше законодавство тут доволі досконале, і у працівників поліції чимало механізмів впливу на осіб, які вчиняють домашнє насильство. Вони мають право втрутитися одразу після виклику, зупинити кривдника, вилучити в нього зброю, ізолювати від постраждалої особи, тобто можуть гарантувати їй безпеку на місці.
— Яка відповідальність, згідно з чинним законодавством, загрожує кривдникам?
— Якщо говорити про адмінвідповідальність (стаття 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення), то це штраф (340 — 680 гривень) або громадські роботи на 30 — 40 годин, або адміністративний арешт на 10 діб. Якщо протягом року порушення повторюється, то покарання посилюють. Практика свідчить, що лише накладення штрафу малоефективне. Більший вплив мають громадські роботи та адмінарешт.
Якщо йдеться про кримінальну відповідальність, коли вчинення домашнього насильства систематично повторюється (стаття 126-1 ККУ), то порушникові загрожують громадські роботи на 150 — 240 годин, арешт до 6 місяців, обмеження волі до 5 років або позбавлення волі до 2 років. Зауважу, що постраждала особа також може подати цивільний позов до суду, щоб отримати компенсацію за завдані їй збитки.
