І посіли шосту позицію у загальнокомандному медальному заліку. Очолила рейтинг збірна Латвії, в активі якої сім нагород, зокрема три найвищі.
Єдину золоту медаль збірній України принесла Олександра Меркушина, яка фінішувала першою у масстарті-60. Попри три штрафні кола, наша спортсменка змогла випередити найближчу конкурентку Естере Вольфа з Латвії на 19,9 секунди.
Ще одну нагороду до свого активу Меркушина додала за підсумками індивідуальної гонки, в якій стала віцечемпіонкою світу, поступившись лише французькій біатлоністці Томіс Фонтен. Також Тарас Тарасюк фінішував другим в індивідуальній гонці молодшої вікової групи.
Бронзову медаль в індивідуальній гонці виборола Вікторія Хвостенко. Два треті місця наші спортсменки здобули і в класичній жіночій естафеті: Тетяна Тарасюк, Ксенія Приходько, Валерія Шейгас, Олександра Меркушина (U-21), Аліна Хміль, Христина Руда й Вікторія Хвостенко (U-19).
Отже, міжнародний змагальний сезон 2025/2026 наша юніорська збірна завершила успішно. За його підсумками Тетяна Тарасюк здобула малий кришталевий глобус у заліку спринтерських гонок. У заліку масових стартів та загальному заліку юніорського Кубка світу 20-річна українка стала другою. А Олександра Меркушина отримала особисту квоту на заключний етап Кубка світу в норвезькому Холменколлені як найкраща юніорка на ЧС за результатами особистих гонок.
На жаль, доросла збірна з біатлону успіхами похвалитися не може. Ні на чемпіонаті світу, ні на етапах Кубка світу, ні на Олімпіаді до медалей наші спортсмени так і не дотягнули. Чому?
— У спорті є таке явище, як зміна поколінь, що неодмінно тягне за собою певний спад результатів, — пояснює уславлений у минулому біатлоніст В’ячеслав Деркач. — Так, у нас була збірна, яка за президентства Бринзака з кожного Кубка світу привозила медаль. І ми до цього звикли. А коли пішла зміна поколінь і результати опустилися, всі почали обурюватись. Хоч це закономірно. От у збірній Німеччини цьогоріч теж відбувся різкий спад результатів власне через зміну поколінь. Але вони все одно в кращому становищі, аніж ми.
— Що маєте на увазі?
— Німці мають де тренуватись, а ми — ні. Всі наші біатлонні бази розбомбила Росія. Зрештою, проблеми почались ще з пандемії ковіду, коли нашим спортсменам забороняли виїжджати на змагання, збори. А далі почалась повномасштабна війна. От у Чернігові ворог розтрощив наше стрільбище, а це була одна з найкращих баз у країні. У Сумах — така ж ситуація. Звісно, все можна відбудувати, поремонтувати. Але де гарантія, що завтра туди знову не прилетить?
Зауважу, що раніше конкуренція у біатлоні була менша, змагалось 25 країн. А сьогодні, якщо не помиляюся, вже 40. Навіть Гренландія почала виставляти на міжнародні змагання своїх спортсменів. А Іспанія, яка фактично не знає, що таке сніг, здобуває нагороди на етапах Кубка світу. Тому нинішньому поколінню українських біатлоністів зовсім не просто.
