Суд з прав людини у Страсбурзі задовольнив майже всі скарги Києва в міждержавній справі “Україна та Нідерланди проти Росії”. В ухвалі обсягом майже 500 сторінок підтверджено системні та масові порушення прав людини з боку Росії як на окупованих територіях Донбасу з 2014 року, так і під час повномасштабного вторгнення з лютого 2022 року на всій території України. А ще йдеться про відповідальність Москви за збиття літака рейсу MH17 та загибель його 298 пасажирів, переважно громадян Нідерландів.
ЄСПЛ чітко констатував: “Росія прагне знищити українську державність та український народ, а її дії не сумісні з цілями та принципами Ради Європи й становлять загрозу не лише Україні, а й усьому світовому правопорядку”. Що означає ухвала Страсбурзького суду для України та світу?
— Рішення ЄСПЛ у справі “Україна та Нідерланди проти Росії”, без перебільшень, історичне як для нашої держави, так і для Європи загалом, — пояснює юристка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська. — Суд встановив порушення понад десятка статей Конвенції про захист прав людини, підтвердивши, що росіяни убивали, чинили сексуальне насильство, свавільно позбавляли свобод українців, нищили майно, стирали українську мову в освіті, примусово переміщували дорослих та дітей, вдавалися до низки інших звірств. Водночас ЄСПЛ постановив розглянути питання щодо справедливої сатисфакції постраждалим (так званого відшкодування збитків) на наступному етапі провадження.
— У рішенні визначено, що Росія розпочала агресію проти України у травні 2014 року, — додає виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко. — Суд обрав 11 травня 2014 року як юридичний орієнтир початку відповідальності Росії над окупованими територіями Луганщини та Донеччини, оскільки на той час відбулися так звані референдуми ЛДНР. Насправді ж агресія РФ розпочалася раніше — у березні 2014 року. Але це вперше на міжнародному юридичному рівні Росію визнано відповідальною за злочини на території Донбасу, починаючи з 2014 року. Досі вона переконувала світ, що була таким собі миротворцем, який мав розв’язати конфлікт між “повстанцями” з Донецької та Луганської областей і владою у Києві.
— Чи відповідатиме Росія за скоєні злочини? Адже відомо, що вона вийшла з Ради Європи й припинила участь у Європейській конвенції з прав людини.
● О. Павліченко:
— Справді, система відповідальності, згідно з Конвенцією з прав людини, побудована так, що держави-члени добровільно зобов’язуються виконувати рішення ЄСПЛ, щоб не втратити членство у Раді Європи. Росію виключили з цієї організації 16 березня 2022 року через повномасштабне вторгнення в Україну. Денонсувати ж Конвенцію з прав людини держава, яка вийшла з Ради Європи, може лише після спливу шестимісячного терміну. Це означає, що Росія залишалася учасницею Конвенції до 16 вересня 2022 року, тож за всі злочини, вчинені до цієї дати, Москва має відповідати. Зокрема, тепер Рада Європи, під егідою якої створено Реєстр збитків для документування шкоди, спричиненої агресією РФ, може наповнювати фонд для виплати компенсації постраждалим українцям за рахунок заморожених російських активів.
● К. Рашевська:
— Треба говорити передовсім про те, що рішення ЄСПЛ забезпечує право на правду та унеможливлює фальсифікацію історії державою-агресоркою. Воно стало болючим ударом для російської пропаганди, що шириться усім світом. Така символічна проміжна перемога — не лише елемент справедливості, а й важливий чинник морального відновлення та визнання гідності постраждалих.
А ще рішення у міждержавній скарзі знімає з паузи розгляд індивідуальних скарг за тими ж епізодами. Після вирішення питання про справедливу сатисфакцію з’являється потенціал для відшкодування шкоди постраждалим. Висновок суду можна використати як доказ для звернення до Реєстру збитків для України та/або до іноземних держав, на території яких заморожені російські активи.
Виконання рішення по суті можна забезпечити кількома способами. Вочевидь, своє бачення запропонує Комітет Міністрів Ради Європи як компетентний орган. Водночас без виконання рішення повернення РФ до організації неможливе. Урешті-решт, формулювання про те, що дії Росії в Україні становлять загрозу мирному співіснуванню в Європі, дає надію на ймовірне визнання у майбутньому вже іншими судовими та квазісудовими інстанціями скоєння злочину геноциду проти української нації.
