17-річний Олександр до війни жив в одному із населених пунктів на Сході України. Тепер юнак — внутрішньо переміщена особа, разом з батьками мешкає у Дніпрі, в шелтері. Після кількох місяців навчання в одному з коледжів професійно-технічної освіти Олександр вирішив піти звідти за власним бажанням.
Заяву підписали, відповідний наказ видали, але оригінали документів про середню базову освіту (атестат, виписку з оцінками) відповідальна особа навчальної частині юнакові не віддала. Мовляв, спершу ексстудент має принести 100 — 200 гривень. Нехай це й невелика сума, але платити не відомо за що батько юнака не хотів. Разом з Олександром вони звернулися до громадської приймальні Української Гельсінської спілки. Подробиці цієї історії та чим вона завершилася, розповів Євген Федоричев, юрист, координатор громадської приймальні.
— Я порадив заявникові звернутися у поліцію з письмовою заявою про вимагання і з другою заявою — у деканат закладу з проханням повернути належні документи на законних підставах, — каже Євген Федоричев. — І ще: порекомендував спілкуватися зі співробітниками навчальної частини при свідках. Олександр і його батько це зробили. Документи їм видали, причому в цей самий день. Ми стежитимемо за цією історією далі, зокрема за тим, чим завершиться поліційне розслідування. Однак очевидно: вимога сплатити гроші була неправомірною.
— В якій ситуації керівництво навчального закладу все ж було би вправі вимагати сплати від студента певної суми за документи про середню освіту?
— Це було б законно, якби студент навчався згідно з контрактом, і умови його розірвання передбачали б виплату певної суми. Або якби студент завдав закладу певних матеріальних збитків. І у наказі про відрахування умова виплати грошей мала би бути прописана. У випадку з Олександром нічого подібного не було.
Ба більше. Якщо студент і завинив закладу гроші, то є один законний спосіб вимагати їхньої сплати — звернення до суду. А не шантаж: спочатку гроші, потім — документи.
— Чи були у вашій практиці подібні історії?
— Одна із заявниць навчалася у виші за державний рахунок. Вона за власним бажанням розірвала контракт, на це були серйозні підстави — вагітність і майбутні пологи. У разі дострокового розірвання контракту, згідно з його умовами, дівчина мала повернути певну витрачену за її навчання суму. Її й стягнули з колишньої студентки, матері-одиначки, через суд. Але вона припустилася помилки, коли писала заяву про розірвання контракту за власним бажанням. Згідно із законом, можна було написати заяву про академічну відпустку у зв’язку з вагітністю і пологами, і тоді гроші не були б втрачені. Але, на жаль, студентка цього не знала й ніхто їй у виші цього не порадив. А у кожному вищому навчальному закладі є свій порядок відрахування. Тому рекомендую всім, хто готується з власної волі звільнитися з навчального закладу, добре вивчати цей порядок і законодавство. Або попередньо звертатися за консультацією до юристів.
