1 грудня — Всесвітній день боротьби зі СНІДом. В Україні живе понад 24 000 ВІЛ-позитивних людей. Цьогоріч їх стало на 1200 більше, згідно з даними Центру громадського здоров’я. У цьому тексті ми розповімо історію однієї з них — 35-річної мешканки Дніпра Олександри (ім’я з етичних міркувань змінено), яка стала жертвою дискримінації через свій ВІЛ-позитивний статус.
Лікарка-невропатологиня видала чоловікові Олександри, без її відома і згоди, скерування до іншого фахівця (психіатра) і вказала в документі ВІЛ-статус пацієнтки. Чоловік, з яким у Олександри були напружені взаємини, став забороняти жінці спілкуватися з неповнолітніми дітьми, самовільно змінив їхнє місце проживання. А мотивував це тим, що Олександра (враховуючи її діагноз) створює загрозу для них.
Жінка звернулася до правозахисної організації. Юристи підготували позов до суду. Але справедливого рішення довелося чекати майже три роки.
— Олександра звернулася до суду із позовом про визнання незаконними дії медичного працівника щодо розголошення, розкриття ним конфіденційної інформації (діагнозу) та стягнення з винуватця компенсації моральної шкоди. — каже Марина Кіптіла, адвокатка і юристка Громадської приймальні УГСПЛ у місті Дніпрі. — Судовий процес тривав від жовтня 2019 року, усе свідчило про те, що права позивачки порушено. Але у задоволені позову було відмовлено: спершу в першій судовій, а згодом і в апеляційній інстанціях. Проте ми не опускали рук і зрештою, майже через три роки, Верховний Суд визнав протиправними дії лікарки, а медичний заклад зобов’язав сплатити позивачці моральну шкоду та судові витрати. Сума 5000 гривень — невелика, але позивачка втішена, що вдалось домогтися справедливості. Також відомо, що лікарка, яка розкрила професійну таємницю, більше не працює в цій лікарні.
— Чого не врахували суди першої та апеляційної інстанцій?
— Того, що згідно із законодавством України, передача відомостей про ВІЛ-інфекцію у пацієнта іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров’я допускається у разі одночасної дії таких умов: зв’язку з лікуванням пацієнта і наявності його усвідомленої інформованої згоди, що надана у письмовій формі. Олександра не давала такої згоди, а поінформованість щодо ВІЛ-інфекції у пацієнтки не мала істотного значення для її лікування у психіатра. Тож Верховний Суд визнав дії невропатологині незаконними.
— З якими ще проблемами у сприйнятті суспільством стикаються ВІЛ-позитивні люди?
— Днями до нас по допомогу звернулася одеситка Ольга, в якої медпрацівниця відмовилася брати кров на аналіз зі словами, що ВІЛ-інфікована може її заразити, — каже Ліля Гринюк, регіональна представниця БО “Позитивні жінки”. — А потім сказала, що таких, як Ольга, взагалі не потрібно лікувати. Наші фахівчині провели роз’яснювальну роботу з медпрацівниками закладу, в якому жінці відмовили у медичному обслуговуванні, та простежили, щоб в Ольги взяли аналізи й призначили лікування.
Іншу ВІЛ-інфіковану жінку, коли в неї почалася кровотеча (як згодом з’ясувалося, через туберкульоз), три дні відмовлялися госпіталізувати саме через її інфекцію. Нам довелося стукати в усі двері, щоб нарешті хвору прийняли у одному зі спеціалізованих медичних центрів.
— Які документи потрібно зібрати, щоб домагатися справедливості?
● М. Кіптіла:
— У ситуації з Олександрою це був висновок службового розслідування (за заявою пацієнтки) у медзакладі: лікарку визнали причетною до розголошення, їй було оголошено догану. Була також копія згаданого вже скерування. Доказами вважатимуться також покази свідків очевидців конфлікту, аудіо- чи відеозапис.
