Це містечко розташоване на території санаторію, що раніше був базою відпочинку для дітей. Людям пропонують кімнати у двоповерховій будівлі або ж ліжка у наметах. Я відвідала наметове містечко і поспілкувалася з його мешканцями.
…Прямую до санаторію, де розмістилося наметове містечко. Навколо — сосни, панує тиша. Погляд зачіпається за руїни, які тут скрізь: у будівлях — вибиті вікна, обгорілі стіни, немає дахів, стін. На узбіччі можна натрапити на ями — наслідки прильоту мін. Майже кожен паркан на вулиці, якою йду, посічений осколками.
Біля обгорілого приміщення зустрічаю групу волонтерів — вони роздають їжу постраждалим людям. Пакети з харчами взяли, зокрема, 52-річна Світлана Кравчук, її донька й онучка. Вони живуть у наметовому містечку втрьох.
“Ми родом з Ірпеня, жили у двоповерховому будинку. У ніч з 5 на 6 березня втратили все — наш дім зруйнувала пожежа, яка розпочалася після вибуху, — розповідає Світлана. — Разом з нами домівку втратили ще 26 сімей”.
Певний час жінки жили у підвалі. Та згодом тероборонці вмовили їх евакуюватися — так Світлана з родиною перебралися у Вінницьку область. Дізнавшись про звільнення Ірпеня, жінки повернулися і стали шукати нове житло. Світлана жила у своєї знайомої, а дочка з дитиною — у подруги. Потім сім’я оселилася разом у наметовому містечку.
Загалом у кімнатах санаторію може мешкати 120 осіб, а в наметах — ще 70.
Світлана веде мене показати свою кімнату. Тут є три ліжка і шафа. “Нам цього вистачає”, — каже жінка. Ванна кімната і туалет містяться окремо.
“Кухні у нас як такої немає. Раз на день волонтери привозять готові страви і продукти. Правда, ми маємо електроплити”, — розповідає 30-річна донька Світлани Людмила. Жінка втратила постійне місце роботи, тож сім’я живе на соціальну допомогу.
Кухні у нас як такої немає. Раз на день волонтери привозять готові страви і продукти.
Щодо наметів, то заселені лише два: в одному живе три жінки, у другому — чоловік. Тут є кілька ліжок, столів та стільчиків. У наметах доволі спекотно, тому люди не дуже хочуть у них жити, але тим, у кого немає вибору, доводиться миритись з такими умовами.
У решті наметів — склад для зберігання гуманітарної допомоги. Там є все — від іграшок і одягу до теплих ковдр.
Поряд стоїть ще одна будівля — туди саме прямують чоловіки з пакетами та коробками. “Це наша їдальня, — показує рукою Світлана на будівлю з білої цегли. — Ось волонтери привезли їжу і несуть туди. На жаль, холодильники не ввімкнено, тому з’їдати принесене потрібно одразу, щоб не зіпсулося”.
…На прощання бажаю Світлані якнайшвидше знайти постійне житло і роботу. А жінка каже: “Головне — аби в Україні був мир”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також текст про те, як медики на війні ризикують власним життям, аби врятувати інших
