...Поблизу Києва розташований перший в Україні центр нейрореабілітації для людей з травмами центральної нервової системи, а саме головного і спинного мозку. Центр припиняв свою діяльність у зв’язку з окупацією. Нині ж знову відчинив двері. Тут допомагають не лише військовим, а й цивільним.
“Наша мета — допомогти людям відновитись після дуже важких поранень, — каже Тетяна Грубенюк, директорка центру. — Сьогодні в нас на постійній основі безкоштовно займаються дванадцять військових і четверо цивільних. На час проходження курсу ми надаємо житло”.
У всіх залах, де відбувається реабілітація, приблизно однакові тренажери: силові станції, гантельні гірки, лижний імітатор, бігові доріжки, апарат електростимуляції...
У величезному тренажерному залі займається Віталій, розвідник з Білої Церкви. Знайомимось.
“На Чернігівщині отримав поранення у плече, — каже 48-річний розвідник, працівник університету. — Це був мій найважчий бій: на нашу позицію їхала колона танків, з яких почався обстріл. Нам вдалося відбитися, але мене було поранено.
Декілька місяців провів у госпіталях, а тепер ось — реабілітація. Займаюсь тут уже два тижні й відчуваю, що результат є. Невдовзі мрію повернутися на фронт. Я і мої побратими готові на все заради нашої країни, наших сімей”.
До залу заходить ще один військовий — 26-річний Іван, який отримав поранення у ноги на Луганщині. Він тренується щодня — з понеділка до п’ятниці.
“Виконую всі вправи, які рекомендує реабілітолог, — каже хлопець. — Працюю над розвитком тонусу м’язів та збільшенням амплітуди згинання коліна, адже, коли тільки потрапив сюди, воно згиналось лише на 35 градусів...”
Своє тренування завершує 47-річний Сергій Петров з Луганщини.
“Я вже майже місяць займаюсь у центрі, — каже чоловік, який отримав поранення у Харківській області. — Під час виконання бойового завдання моє авто потрапило під обстріл. Спочатку була кількатижнева кома, потім — паралізація... Вже згодом, коли лежав у госпіталі, лікарі порадили звернутись сюди для реабілітації. Те, що тепер можу ходити, медики називають справжнім дивом... Обов’язково повернуся на фронт. Щоби пришвидшити це, займаюсь самотужки вдома — іноді навіть серед ночі встаю і починаю виконувати вправи! Це в моїх інтересах — одужати”.
У холі на закінчення заняття чекає мати 18-річного військового Назара — Катерина Скрипка.
“Мій син — студент Київського політехнічного інституту, вчився на першому курсі, — каже 38-літня жінка з Сумщини. — На початку війни мобілізувався, став кулеметником, не сказавши про це нам.
Отримав поранення у голову на полі бою у Луганській області: це був мінометний обстріл, уламок так і залишився...
Не можу описати свою вдячність побратимам, які витягнули Назара з поля бою, три кілометри несли під обстрілами, надали допомогу та евакуювали... Через поранення син втратив здатність рухати лівою частиною тіла. Попереду в нас — важкий шлях, але ми його здолаємо, я впевнена”.
Назар уже почав ходити. Тепер відкрите запитання — чи вдасться відновити руку. “Але ми не здаємося”, — впевнено каже мама.
До нас підходить Назар. “Я тут уже третій тиждень, — розповідає кулеметник. — Найбільше мені подобаються заняття на біговій доріжці. Сподіваюсь, невдовзі зможу не тільки ходити на ній, але й бігати... Дуже хочу повернутися на фронт, не можу їх кинути там. Хочу разом з побратимами знищити ворога, повернути цілковиту незалежність України й жити вільно!”
Саме закінчила заняття фізична терапевтка центру 32-річна Марта Резанцева. “Багато хлопців потрапляють до нас уже не вперше, — каже вона. — Найбільше у реабілітації допомагає мотивація. Якщо пацієнт вірить у своє одужання — це вже половина успіху”.
До слова, двоє реабілітологів центру нині на передовій, тож команда шукає ще одного спеціаліста, аби мати можливість допомогти більшій кількості військових...
