Кладовище №18 у Харкові відоме Алеєю Героїв, яких тут ховають ще з 2014 року. А віднедавна у новому секторі — 124-му — захоронюють жертв великої війни. Однак не з почестями, а у просто ганебний спосіб.
“У 124-му секторі ряди поховань розташовані доволі умовно. Є таблички, запхані на відстані 10 — 15 сантиметрів, у деяких місцях — одразу по сім штук, — розповідає Іванна Скиба-Якубова, менеджерка культури, волонтерка БФ “Харків з тобою”. — Частина табличок — з ім’ям, прізвищем, роком народження, датою смерті, але таких дуже мало. Більшість — суцільний хаос. Наприклад, може бути лише прізвище і рік народження. Багато табличок з написами “невідомий чоловік”, “невідома жінка”. Бачила “невідомий чоловік (15 — 20)”. Але це ж чиясь дитина! І, мабуть, її хтось шукає...”
Фото з архіву співрозмовниці.
Пані Іванну та її колег у 124-й сектор привела історія Романа Сімонка, бійця харківської тероборони, одного з тих, хто загинув у будівлі Харківської обладміністрації після ракетних ударів 1 березня. Батьки шукали загиблого півтора місяця. Знайшли у центральному морзі. Там їх переконали підписати листа, яким доручають поховання тіла “місту”. Рідні подумали, що Романа захоронять на Алеї Героїв, як і інших захисників Батьківщини... Наступного дня батьки все ж вирішили організувати похорон самі, але їх повідомили, що сина вже... поховано. Саме у тому 124-му секторі. У загальній траншеї. З табличкою, на якій була помилка.
“І таких історій може бути багато! Захоронення українців у траншеях, у мішках — і все це не в окупації. Як таке взагалі можливо?! — продовжує Іванна Скиба-Якубова. — У міськраді пообіцяли, що тіло Романа Сімонка буде перепоховано...”
Харківський міський голова Ігор Терехов повідомив, що у перші місяці війни працівники КП “Ритуал” здійснювали поховання з порушенням законодавства України. Проведено службове розслідування, після якого директора підприємства звільнили. Також він заявив, що якомога швидше треба перепоховати й інші тіла...
“Утім потрібно провести ідентифікацію цих людей, адже половина сектору — “невідомі”, — наголошує волонтерка. — У траншеях можуть бути тіла людей, які загинули внаслідок бомбардувань, а ці дані потрібні для міжнародних судів, щоб довести злочини рф...”
Правоохоронці розпочали кримінальне провадження за двома статтями: наруга над могилою та службова недбалість. Триває розслідування.
...Колишній чоловік Олени Конькової — 45-річний Дмитро — також похований на цвинтарі №18. На початку березня вона разом із сином виїхала у безпечніше місце, а він залишився у Харкові.
“15 березня ми втратили з ним зв’язок, — розповідає Олена. — Написали заяву у поліцію, але жодної інформації нам не надали. Рідні, які залишились у Харкові, через адвоката з’ясували, що 15 березня Дмитро опинився у лікарні з черепно-мозковою травмою. І там пробув — увага — 10 днів! При ньому були всі документи, зокрема паспорт, а головне — телефон (без пароля!). Але нікому з рідних не подзвонили!”
Зі слів Олени, 1 квітня Дмитра та інших, хто був у морзі, поховали на цвинтарі №18. Коли вона розшукала поховання, була шокована.
“Дмитра поховали у спільній траншеї, — каже жінка. — Ми звертались до правоохоронних органів, де нам сказали: якщо хочемо перепоховання, то слід писати заяву у прокуратуру. Треба викопувати всю траншею (за 1 квітня) і тоді проводити впізнання. Все — за наш кошт...
Фото з архіву співрозмовниці.
Припускаю, що мого колишнього чоловіка вбили, але ніхто цього не розслідує.... Кажуть: “Це все не на часі”. Тим часом на цвинтарі з’явилися свіжі траншеї з новими похованнями.”
