“Ми вважаємо так: якщо ти врятував одне життя — ти врятував цілий світ, — каже Ейнат Шайн, голова департаменту Національної агенції гуманітарної допомоги Ізраїлю “МАШАВ”. — Тож сотня медиків, які приїхали нині в Україну, рятуватимуть багато світів”. Ейнат саме відкриває польовий госпіталь у Мостиськах на Львівщині, що неподалік польсько-українського кордону. Госпіталь має назву “Кохав Меїр”. У перекладі з івриту це означає “Блискуча зірка”. Так лікарню назвали на честь четвертої прем’єр-міністерки
Ізраїлю Голди Меїр, яка народилася у Києві.
ШАЛОМ, МИ — З УКРАЇНИ
Госпіталь розгорнули в майже десяти наметах на місцевому шкільному подвір’ї. Сюди можуть звертатись і переселенці, і місцеві жителі. Передусім у лікарні надають допомогу жінкам та дітям, а також пацієнтам із хронічними хворобами. Усіх охочих реєструють у першому наметі шпиталю. Для цього бажано мати документи, втім пацієнтів прийматимуть і без них.
Чимало ізраїльських спеціалістів, яких зустрічаю тут, мають українське коріння. Приміром, мама медичного менеджера госпіталю — родом з Тернополя.
“Під час Другої світової війни родину моєї мами Вікторії Замойри жорстоко вбили, коли їй було 15 років. Мама була змушена втекти зі свого будинку в Тернополі”, — розповідає медичний менеджер госпіталю, професор Ханан Дарон.
Директор шпиталю Йоель Хар Евен каже, що багато поколінь його родини жили на теренах України. “Мама народилася у Карпатах. Батьків тата забрали до концентраційних таборів навесні 1944 року”, — каже він.
У наметі, який служить приймальним відділенням, працює Григорій Грановський. Його досвід роботи в Ізраїлі — 27 років. У польовому госпіталі він — головний медбрат. “Наше з колегами завдання — визначити, що сталося з людиною, встановити правильний діагноз”, — пояснює він.
Григорій також має українське коріння. “Моя тітка тепер живе у Слобідці, що на Одещині. Виїжджати наразі не планує”, — каже він.
Ще один намет у госпіталі — для проведення рентгенів. 38-річний рентгенолог Леон Співак, який працює тут, народився у Дніпрі.
“Коли мені було шість років, батьки переїхали до Ізраїлю, — каже він. — Десять років тому я приїжджав до України на могили до родичів, знайомився з культурою місця, де я колись жив. До початку повномасштабної війни хотів приїхати сюди з донькою... Надіюся, що скоро це вдасться зробити”.
Леон Співак показує мені обладнання у наметі. “Це — портативні прилади для рентгену. Працюють на батарейці, тому їх легко переносити, — каже. — За декілька хвилин після обстеження знімок з’являється у мене на комп’ютері”.
Леон Співак демонструє портативний пристрій для проведення рентгену.
Лікарі з Ізраїлю проводитимуть у Мостиськах і хірургічні втручання — на базі районної лікарні у співпраці з українськими медиками.
“Єврейський народ не з чуток знає, що таке важкі часи, — каже 33-річний хірург Міхаель Сегал, родом з України. Він народився у Києві, де здобував медичну освіту. — Я працював у бойових точках в Ізраїлі, в ізраїльській армії маю звання лікар-офіцер. А у звичному житті займаюся дитячою торакальною хірургією. У нас удома дуже мало таких спеціалістів — лише 50 осіб на всю країну”.
У наметі, де надаватимуть допомогу жінкам та дітям, знайомлюся з медсестрою Ритою. Вона — родом з Чернівців, 30 років тому емігрувала в Ізраїль. “Коли почула, що в Україні війна, зрозуміла, що маю сюди приїхати”, — каже жінка.
Лікарі з Ізраїлю володіють англійською, дехто — російською та українською. Також тут працює перекладач, який допомагає пацієнтам з України порозумітись із медиками в разі потреби.
АЛІСІ БУЛО ДОСТАТНЬО ПОЧУТИ СЛОВО “МАРІУПОЛЬ”, ЩОБ ЗДРИГНУТИСЯ
У черзі на прийом до ізраїльських лікарів — 24-річна Юлія. Вона родом з Бахмута, що на Донеччині. Нині перебуває на Львівщині. “Вже понад п’ять років я маю проблему — чую голоси в голові, — розповідає вона. — Хочу потрапити до психіатра”.
До ізраїльських медиків підходить жінка. “Може, хоч ви нам допоможете?” — каже із надривом у голосі. Її 12-річна донька Аліса хворіє вже два роки. “Вона часто задихається, особливо вночі, — пояснює жінка. — А тепер, з початком повномасштабної війни, донька починає задихатись щоразу, коли нервує. Каже, що відчуває, ніби її грудна клітка сильно стискається”.
Поки медики розглядають кардіограми та інші результати обстежень Аліси, медсестра запитує, звідки сім’я родом. “Ми з Горлівки, але після перших вибухів там поїхали до Маріуполя, а потім — сюди”, — каже англійською мама дівчинки. Говорить іноземною навмисно, щоб донька, яка не володіє нею, знову не чула про війну. Проте Алісі було достатньо лише почути слово “Маріуполь”, аби здригнутися.
За перші п’ять днів роботи в цей госпіталь звернулось 640 пацієнтів. Найчастіше сюди приходять із неврологічними, гінекологічними та кардіологічними хворобами. Попередньо польовий госпіталь працюватиме до 14 квітня, та час його роботи ще можуть продовжити.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як і чому український народ став феноменом сучасного світу
