Більшість — евакуйовані з небезпечних регіонів. Тут вони знайшли не лише дах над головою, а й турботу і любов.
“Пізній вечір — єдина можливість з кимось поспілкуватись, бо від самого ранку кипить робота. Треба поприбирати біля тварин, напоїти їх, нагодувати, дати ліки. А ще — почухати кожного, погладити, бо їм теж хочеться уваги. Вони наче малі діти, — розповідає керівниця “Дому порятунку тварин” Анастасія Клімнюк. — Добру половину життя я працювала інструкторкою-кінологинею, тому собаки завжди жили у моєму домі. Першою була німецька вівчарка, потім завела кане-корсо. У перші дні великої війни ми з чоловіком взялися рятувати тварин, яких залишали у квартирах, підвалах та на вулицях: розвозили їжу, забирали покинутих. Та потім, коли їх стало багато, вирішили шукати безпечніше місце проживання, бо Харків дуже потерпав від російських ударів. Знайшли будиночок у селі на Полтавщині. Коханий разом із другом допоміг звести вольєри, клітки, облаштувати інші приміщення для чотирилапих. Так виник наш притулок. Коштами та всім потрібним для тварин допомагають зооволонтери та небайдужі”.
Нині у притулку живуть собаки, коти, кози, коні, дикі кабани, корова, теля, птиця і навіть єнот. Їх привозить із зони бойових дій евакуаційна машина. Але буває так, що Анастасія сама одягає бронежилет, шолом і на свій страх та ризик їде рятувати тварин під обстрілами.
“Про кожного підопічного можу розповідати годинами, — зауважує волонтерка. — От є в нас кінь, якому вже 30 років. Він, бідолашний, двічі пережив війну. У 2014 році його вивезли з Луганщини, а потім, у 2022-му — з Харкова. Гривастого так налякали вибухи, що досі зі стайні боїться виходити. А півтора місяця тому нам привезли 11-річну Липку із Сумщини — корову рідкісної лебединської породи. Літнє подружжя через бойові дії виїхало до дітей у столицю. Корівка любить цілуватись, її треба шкрябати та зустрічати у воротах із пасовища. Живе в нас дуже смішний кіт Матроскін з Донеччини. Як тільки привозять нову тварину, він йде до машини, оглядає все, обнюхує. Одне слово, “контролює” процес. Пес Родик зі Сходу має проблеми із серцем, через це довічно на ліках. Сусіди тішаться, коли ми ведемо до річки на вигул дику свинку Пумбу та в’єтнамське порося Свєту. Вони такі кумедні, певно, вважають себе собачками, бо дуже люблять прогулянки на повідках. Самицю єнота Ракету привезли нам ще маленькою. Довелось її вигодовувати банановим молоком, бо звичайного вона не хотіла. Тепер тварина вже доросла, любить перекидати речі, лізти у сумочку. А нещодавно до нас потрапило цуценя, його господаря мобілізували. Він залишив собаку на дружину побратима, але вона не впоралася з песиком. Тож чекаємо воїна з передової живим-здоровим, щоб повернути йому чотирилапого друга”.
На жаль, не завжди господарі забирають своїх улюбленців. Тому пані Анастасія допомагає деяких прилаштовувати в нові родини. “Я завжди плачу, коли власники прощаються з тваринами. І дуже тішуся, якщо родина знаходить новий прихисток і забирає улюбленців. Одна жінка якось запитала у соцмережі, де можна приспати собаку, — провадить далі волонтерка. — Йшлося про п’ятирічну вівчарку Раду. Господиня з маленькою дитиною їхала за кордон. Тварину не могла відразу взяти зі собою, але не хотіла, щоби її вбили росіяни. Ми забрали песика. І що ви думаєте, тепер Рада зі своїми господарями вже живе за кордоном”.
До речі, цього року за допомогу тваринам Анастасія Клімнюк стала лауреаткою Всеукраїнської зоозахисної премії від організації UAnimals.
