В Україні на 1000 осіб припадає 2,88% розлучень — такі дані оприлюднила аналітична платформа Data Pandas. У світовому рейтингу за кількістю випадків припинення шлюбу ми опинилися на дев’ятому місці. А от лідером стали Мальдіви з показником 5,52%. Далі у списку йдуть Казахстан (4,6%), РФ (3,9%), Бельгія (3,7%) та Білорусь (3,7%). Замикають першу десятку США із показником 2,7%.
Водночас у Європі картина дуже різноманітна: від високих показників у Латвії, Швеції та Фінляндії — до набагато нижчих у Хорватії, Італії та Болгарії. Найменше розлучень традиційно фіксують у країнах Близького Сходу, Північної Африки та деяких державах Азії, як-от Шрі-Ланка (0,15%) чи В’єтнам (0,2%). Дослідники зазначають, що на частоту розірвання шлюбів істотно впливають культурні, релігійні й правові особливості конкретних регіонів.
— Це правда, перелічені фактори позначаються на довговічності сімейних союзів, — каже доктор психологічних наук, завідувач лабораторії психології мас і спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Вадим Васютинський. — Є країни, зокрема в Європі, де розлучення коштує дуже дорого. Наприклад, італійське законодавство зобов’язує чоловіків після розлучення мало не все життя утримувати колишню дружину. Україна ж тут доволі демократична. У нас розлучення відбувається без особливих проблем та фінансових втрат (тобто без обов’язкових втрат; те, що вирішують між собою обоє з подружжя, — вже інше питання).
Велике значення мають і культурні традиції. Найжорсткіші умови розлучення на сьогодні в ісламських країнах, тобто на Близькому Сході, — там дуже важко, а іноді майже неможливо розірвати шлюб. Не так через правові чи релігійні обов’язки, як через моральні. Люди зазнають такого осуду оточення, що їм краще не розлучатися.
Україна належить до пострадянського простору. Свого часу Радянський Союз був на першому місці у світі за кількістю розлучень і “конкурував” зі США. У СРСР розпадалася приблизно половина шлюбів. Радянська цивілізація була доволі своєрідною, оскільки більшовицька влада поламала підвалини традиційної сім’ї. Головним було любити “рідну Комуністичну партію”, а любити чоловіка чи дружину стало не таким обов’язковим. У Радянському Союзі саме слов’янські республіки, де був високий відсоток російськомовного населення, мали найвищий рівень розлучень. Тож не дивно, що й нині на верхніх щаблях у рейтингу Казахстан, РФ, Білорусь, Молдова, Литва, Латвія.
Пригадую історію, коли в СРСР збудували нове місто. Туди з’їжджалася молодь із різних куточків. Зрозуміло, було багато одружень, але було і багато розлучень — їх частка сягала 80%. Чому? Бо в новому середовищі, де молодь воліє почуватися вільно, руйнуються традиції, зв’язки, сімейні цінності, значно слабший вплив громадської думки. До речі, у великих містах люди розлучаються легше, ніж у селах, — на них не тисне оточення, це радше їхнє рішення. Тим часом у сільському середовищі переймаються: а що скажуть люди? І в межах України можна говорити про цю різницю: рівень розлучень зазвичай був вищий на Сході, де було більше російської мови і більше міського населення, ніж на Заході, де було менше російської мови і менше міського населення. Нині ми доволі вільна країна, яка не прив’язує людей до якихось обов’язків, які їм не до душі. А з другого боку — ми перебуваємо у страшенній кризі сімейних стосунків.
— Чому так вважаєте? Що руйнує українські сім’ї сьогодні?
● В. Васютинський:
— Статистика свідчить, що в Україні останніми роками почастішали випадки припинення шлюбів. Зокрема, кількість розлучень почала різко зростати через рік після повномасштабного вторгнення РФ. І це не дивно. Кілька мільйонів жінок із дітьми емігрували, а чоловіки залишилися в Україні. Минає місяць, два, три, пів року, рік, і люди просто звикають жити окремо.
Буває, жінки знаходять собі чоловіків за кордоном, розлучаються, створюють нову сім’ю. Те саме можна говорити про чоловіків, які тут, в Україні. Можливо, вони не створюють нової сім’ї, але чи зберігають вірність своїм дружинам, які поїхали за кордон і яких вже кілька років не бачать, — велике питання. Як бачимо, чимало сімей розпалося через об’єктивні причини, важко тут звинувачувати одних чи других, тобто чоловіків чи дружин.
— Торік в Україні було зафіксовано приблизно 142 тисячі випадків розлучення, з них 34 тисячі — через органи ДРАЦС (тобто за взаємною згодою подружжя, яке не має дітей) та майже 108 тисяч — через суди (коли є неповнолітні діти або немає згоди одного з подружжя), — додає Людмила Слюсар, старша наукова співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України. — Якщо порівнювати з 2022 роком, то кількість розлучень зросла більш ніж у п’ять разів! Сталося те, що прогнозували чи не всі демографи.
Головні причини такої ситуації — міграція та мобілізація. У нинішніх умовах багато шлюбів фактично стали дистанційними. І навіть доволі міцні союзи не витримують випробування відстанню. Психоемоційний стан людей у час війни дуже важкий — частішають конфлікти, сварки й так далі. Проблема ще й у тому, що чимало чоловіків, які нині перебувають у лавах армії, служать не на передовій, а подалі від фронту — вони мають доволі скромну зарплату. А матеріальні труднощі не додають міцності сім’ям.
Світовий досвід свідчить: фактично після усіх воєн кількість розлучень у країнах, які були учасниками збройних конфліктів, зростала. Ми вже бачимо це в Україні. Люди, які пройшли війну, повертаються зовсім іншими, ніж були, — часто вони не можуть керувати своїми емоціями, стримувати гнів чи страх, проявляють грубість, агресію чи апатію. Бо пережили складні психоемоційні випробування, бачили багато смертей, зокрема своїх побратимів. Зрозуміло, що такі зміни у поведінці тих, хто був на війні, не сприяють добрим стосункам у сім’ї.
— Справді, у час війни спостерігаємо дуже велике психологічне виснаження — у людей знизився поріг толерантності, терпимості, — зазначає психологиня, кандидатка філософських наук Антоніна Євтодюк. — Це все впливає на сім’ї, на родини. Війна загострює у тих, хто на фронті, їхні позитивні й негативні риси. Чоловіки, які повертаються з передової, хочуть такого ставлення від рідних, як від своїх побратимів, які їх прикривали. Жінки ж, які самі дають собі раду з дітьми, з побутом, прагнуть тепла та любові від чоловіків, що повернулись з війни. А в чоловіків, можливо, вже нема ресурсу, щоб давати їм це тепло. На це треба зважати й правильно вибудовувати стосунки в сім’ї.
— Які ще чинники, окрім війни, призводять до частих розлучень в Україні?
— Звісно, війна тут — не єдина причина. Якщо подивимося на статистику розлучень, то побачимо, що найчастіше розходяться пари, які одружилися нещодавно або прожили в шлюбі понад десять років. На жаль, суспільство нині сприймає християнську концепцію ставлення до сім’ї як щось архаїчне. Плюс є питання до виховання дітей.
У наших школах досі не запроваджено на системному рівні уроки християнської етики, а етику світську “повертають у будь-який бік”. Дітей вчать толерантності, але не вчать правильних орієнтирів у житті. Ми спостерігаємо поширення так званої європейської системи цінностей — ідеології чайлдфрі (“вільні від дітей”. — Авт. ), неповних сімей, що не сприяє побудові міцних шлюбів. Я не кажу, що неповна сім’я — це не нормально. Це нормально за вимушених обставин — смерті, загибелі чи інших таких причин. Уже зі школи дітям треба пояснювати, в чому справжня сутність сім’ї, — що це постійна співпраця, взаємні поступки, повага. Треба працювати над розвитком їхнього емоційного інтелекту, який допомагає розпізнавати емоції, психологічні стани тощо. Бо часто трапляється так, що люди приходять у новостворену сім’ю зі своїми дитячими травмами, завищеними очікуваннями та надмірною романтизацією.
Звісно, в деяких випадках розлучення може бути позитивним, надто тоді, коли в сім’ї багато морального й фізичного насилля, коли стосунки токсичні. Але таких розлучень насправді невеликий відсоток. Більшість шлюбів розпадається через матеріальні проблеми, через психологічну незрілість людей, які створили пару.
