38-річний отець Олексій Філюк — настоятель храмів Успіння Пресвятої Богородиці в Шушківцях та святого Архистратига Михаїла в Білозірці (Тернопільська єпархія ПЦУ). Він — лауреат конкурсів “Людина року”, “Кращий сучасний священник”, “Гордість Тернопілля” у номінації “Духовний наставник року”, а на початку 2022-го отця Олексія нагородили орденом Архистратига Михаїла II ступеня. Окрім того, священник працює менеджером, займається волонтерством, має тисячі прихильників у соцмережах. А ще самотужки виховує двох усиновлених підлітків.
У рубриці “Розмова зі священником” отець Олексій роздумує над важливими темами у житті кожного християнина.
ВІЙНА
— У цей важкий час люди нерідко питають, чому Бог посилає нам такі випробування, чому не зупиняє війну? Багато хто зневірюється...
— Премудрий Творець дав нам весь світ у користування, людина має вільну волю й сама обирає — ставати на бік добра чи зла. На жаль, деякі люди обирають другий варіант — і хочуть воювати... Тож це не Бог винен у війні, це людина робить біду.
Зрештою, коли Адам і Єва спробували яблуко із забороненого дерева в саду Едемському, це ж не була воля Божа. Це був вибір людини — між послухом і гріхом.
— Убивати ворогів — це гріх для християнина?
— Гріх — це навмисне вбивство. Коли ж приходять у твій дім, гвалтують, убивають, а ти захищаєш себе та рідних, гріха немає.
— Як у час війни підтримувати свій дух, не впасти у відчай?
— Руки мають бути зайняті роботою, а голова — молитвою. Цінуйте кожен день. Прокинувшись, усміхніться, прийміть це як диво. Читайте Святе Письмо, робіть добрі справи. Допомагайте Україні здобути перемогу.
— Війна триває вже більш як пів року, людям часто бракує сил волонтерити. Здається, підкрадаються лінощі. Як з ними боротися?
— Треба розрізняти лінь і втому. Коли я ввесь день працюю на роботі, а ввечері ще маю онлайн-молитву, проповідь, ефір у соцмережі, часом так втомлююсь, що повіки опускаються й через знесилення мушу відпочити. Це не лінь, це фізичне виснаження. Відпочивати треба, аби зберегти своє здоров’я. І докоряти собі за це не варто.
А якщо ж у вас є сили, але вам просто не хочеться нічого робити, запитайте себе — чому так? Чи справді ви дієте згідно зі словом Божим?..
— Отче, є багато дискусій щодо того, чи можна у теперішній час жити на повну, радіти? Багато хто вважає, що війна — час смутку...
— Не варто відкладати життя на завтра. Бо вчорашній день нам уже не належить, завтрашній — ще не належить, ми маємо лише сьогодні. Якщо можемо щось зробити сьогодні, то робімо! Тож живімо сьогодні, співаймо, радіймо, зустрічаймося, любімо. Та головне — молімося, допомагаймо одне одному, наближаймо день перемоги, як тільки можемо.
Усе на цій землі тлінне, війни були й будуть. Але нам треба продовжувати жити й працювати. Зібратись і зрозуміти, що Україна — це ми, і кожен з нас має долучитись до перемоги добра над злом!
Пам’ятайте, все минеться на землі, а Слово Боже не минеться.
СТОСУНКИ В СІМ’Ї
— Поговорімо про стосунки у сім’ї. Особливо тепер, у час війни, коли проблеми виникають майже в усіх сферах життя, батьки й діти не завжди знаходять спільну мову. Що порадите?
— Найавторитетнішою книгою для життя християн є Біблія. Там є такі слова, сказані апостолом Павлом: “Діти, слухайте й підкоряйтеся своїм батькам, а ви, батьки, не дратуйте своїх дітей”. Окрім того, в п’ятій заповіді сказано: “Шануй батька й матір твоїх, і добре буде тобі, довго житимеш на землі”.
Найкраще для сім’ї — вести конструктивний діалог. Якщо щось наболіло, треба обговорити цю проблему й вирішити спільними зусиллями.
Декілька років тому я всиновив двох підлітків: Віктору вже 19, Сергійкові незабаром буде 16. Звичайно, гени, як то кажуть, гумкою не зітреш, та й за плечима в них — непростий досвід виховання в інтернаті. Попри їхню іноді складну поведінку, я не конфліктую й не провокую дітей на конфлікт. Якщо ж вони провинились, неправильно поступили, то ми сідаємо й спокійно розмовляємо.
Наймудріший чоловік світу, Соломон, сказав: “Хто не жаліє для сина свого різки, той буде мати радість”. Мене тато різочкою “благословляв”, але мої діти рукоприкладства не знають. Лише розмова дає плоди, а не прикладання сили.
— У деяких родинах є проблема надмірного контролю з боку батьків. Чи варто давати можливість дітям самим вирішувати, як краще влаштовувати своє життя, чи, все ж, батькам варто контролювати й радити дітям, як жити?
— Батьки мають тримати під контролем своїх дітей до 18 років, допоки за них відповідають. Згодом, коли діти одружилися, батьки не мають пхати свого носа в їхню сім’ю. У Святому Письмі написано: “Покине чоловік батька свого й матір свою і пристане до дружини своєї, і стануть вони одним тілом”.
Батьки можуть підтримувати морально, матеріально, але керувати в чужій сім’ї — боронь Боже. Бо сім’я — це одне тіло, а коли втручається хтось третій, то він роз’єднує це тіло. Тому батьки мають тримати дистанцію.
Батьки можуть підтримувати морально, матеріально, але керувати в чужій сім’ї — боронь Боже.
— Батьки часто незадоволені тим, що діти не виправдали їхніх сподівань...
— Що менше в голові сподівань, то менше в житті розчарувань.
Наприклад, я не будую великих надій, що мої сини стануть прокурорами чи президентами. Усім нам не треба ставити високі планки стосовно своїх рідних чи себе. Пам’ятайте, сподівання нерідко не виправдовують наших очікувань. Сприймайте все, як належне, одночасно своєю волею прагнучи до добра, миру, чогось світлого й хорошого.
— Що порадите для збереження стосунків між подружжям?
— Підтримувати й дослухатися до думки одне одного. Вирішувати проблеми треба не криками й не мовчазною покорою, а, знову ж таки, конструктивним діалогом. Сваркою нічого не доб’єшся.
А ще важливо не впускати в свою сім’ю радників. Бо буває, друг, сестра, кум починають підказувати, як краще вчинити. Тоді й починаються сварки. Втім чоловік з дружиною мають спільно вирішувати свої проблеми, зважаючи лише на думку одне одного.
— Якщо дозволите, отче, особисте питання. Ви розлучений. Скажіть, у яких випадках треба будь-що зберігати стосунки, а коли варто все ж відпустити людину?
— Якщо людина каже, що ти непотрібний... Якщо каже, мовляв, я тебе не любила і не люблю... Якщо вже має когось іншого... Звичайно, треба відпустити, бо людина тебе не любить і не хоче мати з тобою нічого спільного. Треба приймати те, що сталось.
Також не варто зберігати стосунки, якщо є домашнє насильство, якщо з вас знущаються, вас б’ють. Як мінімум, заради своєї безпеки й життя своїх дітей.
ЗАЛЕЖНОСТІ
— За яких обставин християнин може собі дозволити покинути людину, яка потерпає через залежність?
— Коли йдеться про небезпеку для вашого життя, зробити це варто, аби не знищити подобу Божу в собі.
Якщо ж немає небезпеки, за таких людей потрібно молитись, ставитись із розумінням, старатись допомогти їм. При цьому пропонувати допомогу треба лише у прохальному тоні, не докорами, бо це точно не допоможе. Скажіть: “Підемо до психолога — він підкаже, як бути далі. Звернімося до священника — ти висповідаєшся, причастишся...” Не наказуйте.
— А як ставитись до залежності від соцмереж, ігроманії?
— Задумайтесь, скільки часу свого життя ви витрачаєте на ігри й соцмережі? А скільки часу ви приділили молитві? Якщо менше, ніж витратили на соцмережі та ігри, то ви йдете згубною дорогою.
ЗДОРОВ’Я
— Люди часто не хочуть дбати про своє здоров’я, утім це, наскільки я знаю, обов’язок християнина, чи не так?
— Так. Людина створена за образом і подобою Божою, яку не можна втрачати. Пам’ятайте, ви — храм Духа Святого.
Тому маємо раціонально використовувати надані нам ресурси й можливості для того, щоби тіло своє тримати в тонусі. Соломон казав: “Лінивий, який лінується навіть подбати про своє здоров’я, злидні прийдуть до нього, як волоцюги, як злодії”. Тому здоров’я треба берегти. А у здоровому тілі буде здоровий дух.
КОРУПЦІЯ, ОБМАН
— Тепер є багато випадків, коли чоловіки призовного віку купують фіктивні довідки, аби уникнути мобілізації. Чи вважається це гріхом?
— Так, це гріх. Батько брехні — диявол, так каже Слово Боже. Тому виготовляти фіктивні довідки й купувати їх — вчинок від диявола.
Читаючи Слово Боже, знаходимо такі слова: “Не можна бути учасником столу Господньої вечері й учасником столу демонської вечері”. Християнин має визначитись, чи він із Богом, чи з нечистим, чи він хоче потрапити у рай, чи у пекло.
— Українці вже багато-багато років борються з корупцією. Скажіть, як викорінити звичку давати хабаря?
— Коли ми хочемо за гроші купити щось, що не має продаватись, це означає, що ми купуємо людську волю. Треба пам’ятати: ті, що брешуть, може й будуть багатими на землі, але потім потраплять у пекло.
— А якщо доводиться вдаватись до корупції, аби врятувати когось — наприклад, заплативши за операцію?
— Святе Письмо каже: “Немає людини праведної, щоб робила добре діло й не согрішила”. Якщо ми робимо праведне діло, намагаючись урятувати людині життя, і даємо гроші лікарю — согрішаємо. Але то заради добра. Зрештою, це гріх лікаря, який вимагає хабаря.
Але якщо ви даєте хабар, щоби врятувати когось із близьких від відповідальності, наприклад, через скоєну ДТП, це вже вчинок, до якого спонукає лукавий. Не піддавайтеся такій спокусі.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як навчаються діти на окупованих територіях
