Таке рішення мешканці села Вільшаник, що на Львівщині, ухвалили спільно зі священником. Кажуть: померлу людину треба гідно провести в інший світ і не перетворювати поминки на пиятику.
“Цю ідею ми виношували близько року, — розповідає отець Олег Здреник, настоятель храму Преподобної Параскевії (УГКЦ) у селі Вільшаник. — Багато говорив про це з людьми. Коли я просив їх пояснити, яку цінність поминки в день похорону мають саме для них, то зрозумів, що відповіді часто далекі від релігії. Мовляв, як же так, не зробити поминок — а що люди скажуть?
Ми абсолютно не заперечуємо традиції поминання. Проте треба розрізняти тризну, яка була колись, і застілля, які відбуваються нині. Головна мета тризни — прийти та підтримати родину померлого. Без спиртного і застілля на 100 осіб”.
До слова, отець Олег свого часу душпастирював у Казахстані. Каже, що і там дуже люблять поминати померлого алкоголем.
“Якось я хоронив чоловіка, і вже відспівав панахиду над могилою, — розповідає священник. — Тоді до мене підходять рідні й просять: “Помянітє, батюшка”. Я їм кажу: я вже пом’янув, ось тільки що”. А в них у руках — пляшка горілки та склянка. Мовляв, треба випити. Я пояснив, що є священником і пити горілку не буду, а моє поминання — це молитва за померлого. Тоді вони попросили випити води. З поваги до людей воду я випив. А мені далі кажуть: “Батюшка, закусітє”. Це просто сліпе повторювання набору дій”.
Парох Вільшаника каже, що рідні, які втратили близьку людину, і так мають клопоти щодо організації похорону, а ще — чималі фінансові витрати.
“Часто людина помирає саме після тривалої хвороби, коли родина витратила немало на лікування, — мовить отець. — І до цього всього змушена платити по кілька тисяч за поминальні обіди, хвилюватись, аби там було “перше, друге і компот”... Та хіба пом’янути померлого дорівнює налити-випити-закусити? Знаєте, буває таке, що після випитого люди взагалі забувають, чому сидять за столом, і починають співати “Многая літа”.
Буває таке, що після випитого люди взагалі забувають, чому сидять за столом, і починають співати “Многая літа”.
Отець каже, що рішення про відмову від поминок прийняли офіційно, на зборах. Відтак, починаючи з 6 грудня, обідів у день похорону у Вільшанику не проводять.
“А декілька днів тому я був на похороні свого дядька в іншому селі, — каже отець Олег. — Ще як тільки на цвинтарі опускали труну в яму, родина вже заметушилась — щоб, бува, ніхто не пішов додому, бо ж треба пом’янути покійного. Однак після похорону підійшов до мене староста, сказав, що дізнався про нашу ініціативу, і питає поради: як би оголосити про таке і в себе в селі? Тож початок ми вже поклали, сподіваюсь, до нас прислухаються інші громади”.
Священник пояснює: поминальний обід на 9-й чи 40-й день прийнятніший для родини, адже тоді є час, аби вляглись емоції, час на організацію. Але радить не забувати, що найважливіше для померлого — щира молитва та пам’ять.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, що робити, якщо вас не задовольняє температура батарей ЦО
