Нещодавно “Експрес” розповідав про 35-річного Ігоря Скучинського — розвідника з 14-ї ОМБр імені Князя Романа. Після початку великої війни воїн зазнав важкого поранення. Розвідник втратив 65 % крові, переніс дві зупинки серця, ампутацію лівої ноги вище коліна. Майже пів року боєць провів у госпіталях, а недавно його скерували до Німеччини для протезування та реабілітації. Однак...
— Спершу поясню, чому в мене виникла потреба поїхати в клініку за кордон, — каже Ігор Скучинський. — В Україні роблять якісні протези, але проблема в тому, що за період АТО — ООС в Україні було 380 ампутантів, а з кінця лютого до жовтня цього року — понад 10 тисяч. Тож наші спеціалісти просто не встигають проводити протезування всім.
Тим часом Ігор Пальонка, мер міста Володимира, повідомив, що німецька клініка міста-партнера Цвікау запропонувала провести мені протезування й повну реабілітацію. Мер гарантував надання послуг на найвищому рівні, тож я погодився.
— Як вас там прийняли?
— 26 жовтня я приїхав до клініки. На стінах палати було павутиння, підлога — брудна, не змінений після попереднього пацієнта рушник... Але я розумів, це не головне, важлива якість медичних послуг. Почались проблеми через мовний бар’єр — треба було заповнювати документи, спілкуватись з лікарями, а я німецькою не володію, доводилось користуватись онлайн-перекладачем. Хоч знаю, що за іншими бійцями за кордоном були закріплені перекладачі.
На стінах палати було павутиння, підлога — брудна, не змінений після попереднього пацієнта рушник...
Проблема виникла й з харчуванням. До поранення я важив 84 кг, через декілька тижнів після — 58, а за останній період вдалось збільшити вагу лише до 63 кг. Річ у тім, що на сніданок у німецькій клініці мені давали булочку з джемом і сирок, на обід — смузі й суп-пюре, на вечерю — три тоненькі кружальця ковбаси і шматочок хліба...
— Ви скаржились на таке ставлення?
— Мої друзі звернулись до мера міста Володимира, а той зауважив, що, мовляв, у мене посттравматичний синдром, тож я неправильно сприймаю реальність... І попросив не зчиняти скандал, аби не псувати стосунки з містом-партнером. Зрештою, відзвітував на своїй сторінці у соцмережі, що провів відеобрифінг з представниками Цвікау, й запевнив, що всі проблеми буде вирішено. Але нічого не змінилось.
— Що було далі?
— Мені вдалось знайти в Німеччині лікаря з України, який зайнявся перекладом. Коли прийшов ортопед, ми пояснили, що потрібно “підігнати” культеприймач, бо я шкутильгаю, зайвого навантаження зазнає хребет і тазостегновий суглоб. Лікар відповів: “Нічого страшного, люди й так ходять...” Про подальше протезування та реабілітацію взагалі не йшлося.
— Яку ж, зрештою, медичну допомогу вам пропонували?
— Однією з моїх потреб було проведення операції з відновлення кишківника. В результаті поранення у мене перебита пряма кишка, її закрили, аби убезпечити від інфікування, а в животі зробили стому, звідки в ємкість виходять маси. Для закриття стоми потрібно, аби в прямій кишці відновилось два шари з чотирьох. У клініці провели обстеження й виявили, що затягнувся лише один шар. Попри це, лікар запропонував операцію, зауваживши — є лише 5 відсотків, що все мине успішно. В іншому випадку може розвинутись сепсис (зараження крові) чи розвинутись поліомієліт...
Зрештою 29 жовтня я виписався з клініки. За мною приїхав родич. Подальше лікування я проходитиму в госпіталі у Вінниці...
