Верховний Суд залишив у силі постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року, якою було підтверджено, що Український інститут національної пам’яті має право стверджувати — символіка дивізії “Галичина” не належить до нацистської, тобто не заборонена в Україні.
Докладніше про справу розповідає адвокат В’ячеслав Якубенко, який представляє інтереси Українського інституту національної пам’яті.
— У 2017 році журналіст видання Страна.uа Денис Рафальський, родом із Горлівки, звернувся до Українського інституту національної пам’яті за роз’ясненням: чи є символіка дивізії “Галичина” нацистською?
Тодішній голова УІНП Володимир В’ятрович відповів, що у Законі 317 (“Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”), де наведено перелік того, що саме вважається нацистською символікою, немає символіки “Галичини”, тож вона не є нацистською і забороненою в Україні.
Далі В’ятрович отримав позов до суду — не від цього журналіста, а від голови видавництва “Сакцент Плюс” Наталії М’ясникової. У позовній заяві вона вказала, що як громадянка України глибоко обурена спробами Інституту пропагувати нацистську символіку, її особисті права порушені.
— До якого суду звернулась ця жінка?
— Позовну заяву було подано до Окружного адміністративного суду Києва. Дуже швидко було відкрито судове провадження у цій справі. Втім сам розгляд справи тривав з 2017-го по 2020 рік. У травні 2020 року суд визнав незаконною відповідь В’ятровича про символіку дивізії СС “Галичина”. Також Інституту було заборонено поширювати висновок про те, що символіка дивізії “Галичина” не нацистська.
— Що було далі?
— Апеляційний суд погодився, що Інститут діяв цілком у межах своїх повноважень, тож суд першої інстанції помилився.
Хоча у судових дебатах в апеляційному суді адвокати пані М’ясникової наводили неймовірні аргументи! Наприклад, про те, що під час розкопок на місцях боїв дивізії “СС Галичина” було знайдено банки з-під тушкованок, які виготовлені в Німеччині, і з цього адвокати зробили висновок, що дивізія дійсно служила Німеччині. Абсурд!
Пізніше адвокати М’ясникової подали касаційну скаргу, де намагались застосувати всі свої старі аргументи. Але Верховний Суд повівся цілком професійно й підтвердив, що Інститут реалізовував свої повноваження, які йому надані законом та відповідним положенням. Також суд дійшов висновку, що пані М’ясникова жодним чином не довела, що її особисті інтереси внаслідок дій Інституту якось постраждали.
— Що відомо про позивачку?
— У суді першої інстанції вона говорила, що є підприємицею, керівницею видавництва, і оскільки своєю професійною діяльністю щиро сприяє боротьбі з героїзацією нацизму, то відповідь Інституту її глибоко ображає. Думаю, що за цим стоять місцеві борці з усім українським.
