У відкритих джерелах можна знайти чимало цікавих фактів про українську. Про те, що вона наймилозвучніша, що виникла раніше за російську, німецьку й турецьку. Чи так це? Про особливості нашої мови говоримо з доцентом кафедри української мови ЛНУ імені Івана Франка, мовознавцем Іваном Ціхоцьким.
— То коли зародилася українська мова?
— У мови немає точної дати народження, як у паспорті. Хоча, як і будь-який живий організм, мови народжуються, живуть і, на жаль, помирають. До речі, кількісно “мертвих мов”, які не мають живих носіїв, значно більше, ніж мов живих.
Упродовж останніх кількох тисяч років територію України населяли десятки давніх етносів, про мову яких ми майже нічого не знаємо. Етноси зникали, асимілювалися, розчинялися в інших народах, але їхня мовна культура не зникала безслідно. Мало хто знає, що назви багатьох українських рік, як-от Дніпро, Дунай, Дністер, Дон, Донець, мають у своїй основі давній іранський корінь dаn, у перекладі — “вода”. Але, звісно, це не означає, що українська мова — спадкоємиця трипільської чи скіфської мови.
Науково доведено, що мови зазвичай народжуються разом із націями, є їхнім атрибутом, а часто ще й причиною та умовою виникнення. Тому доцільно вважати, що наша мова почала формуватися у ІІ — VI століттях — у період розселення слов’янських племен із їхньої прабатьківщини, розташованої між Дніпром і Віслою. Саме тоді розпалася праслов’янська мовна єдність та оформився поділ слов’ян на три окремі гілки: західну, східну й південну. Інша річ, що процеси націєтворення донині є об’єктом політичних спекуляцій. Маю на увазі російську історіографію, яка проповідує тези “трьох братніх народів” і “спільної давньоруської мови”.
У радянський період діяла доктрина перспективного злиття трьох східнослов’янських мов. Українську, як, до речі, і білоруську, штучно намагалися підігнати під російський мовний стандарт. Умисно ігнорували й вилучали з мовної практики такі норми, які не корелювали з нормами російської мови. Наприклад, кличний відмінок замінили так званою кличною формою, вилучили літеру Ґ, неофіційно забороняли вживати автентичні слова-українізми, як-от либонь, далебі й так далі, — їх вважали провінційними, рідковживаними або діалектними.
— А з якими мовами українська найбільше схожа?
— Українська мова належить до індоєвропейської мовної сім’ї, слов’янської мовної групи і східнослов’янської підгрупи. Тому російська справді наш близький родич, хоч і не найближчий. До прикладу, з погляду лексики, найближча до української білоруська мова (84% спільної лексики), потім польська (70% спільної лексики), словацька (68% спільної лексики) і аж тоді йде російська (62% збігів). А от за показником звукових та граматичних паралелей російська стоїть на 11 позиції, поступаючись більшості слов’янських мов. А загалом же найближчими нашими родичами після слов’янських мов є мови балтійські (литовська, латвійська) та германські, з якими у нас був період спільної історії.
— Наскільки багата українська мова? Чи справді вона має у своєму складі аж 256 тисяч слів?
— Таку інформацію можна знайти на різних мережевих ресурсах. Це немала цифра, зважаючи на те, що лексикон середньостатистичної освіченої людини налічує 12 — 15 тисяч слів. Насправді ж кількість слів у мові підрахувати неможливо, оскільки це жива динамічна субстанція, яка зазнає постійних змін. До того ж 256 тисяч слів — це лише ті одиниці, що зафіксовані в найновіших тлумачних словниках. А нам не треба забувати також про українські діалекти, просторіччя, жаргони, архаїзми, неологізми тощо, не відображені у реєстрі тлумачних словників.
Загалом у свідомості пересічного мовця його рідна мова найкраща, найбагатша, наймилозвучніша, найоригінальніша. Такі стереотипи властиві й українцям. Але мусимо розуміти, що такою ж “унікальною” є будь-яка мова (а їх, до слова, нині налічується понад 5 тисяч!), бо апріорі немає мов кращих чи гірших.
Якщо ж говорити про родзинки української мови, то однією з них є те, що вона багата на зменшувально-пестливі форми. Навіть слово “вороги” має таку форму — “згинуть наші вороженьки, як роса на сонці...” Також наша мова багата на синоніми. Найбільше їх має слово “бити” — аж 45! Це: лупцювати, гамселити, духопелити, товкти, човпти, чубити, шпарити й так далі. Є у нас і дзеркальні слова та фрази, які читаються однаково зліва направо й справа наліво, як-от: “я несу гусеня” чи “ротатор”. До речі, найуживаніша в українському лексиконі літера “п” — з неї починається найбільша кількість слів. А найменш уживана — “ф”, вона трапляється переважно в запозичених словах.
