5 травня ввечері село Кам’янка, що на Житомирщині, на колінах та з квітами зустрічало траурний кортеж: з фронту “на щиті” повернувся земляк, 29-річний Костянтин Козловець. На наступний день було призначено похорон Героя.
Коли труну занесли до хати і відкрили, усі побачили, що на обличчі небіжчика — хустинка. Мама, звісно ж, захотіла прибрати її, щоб подивитись на сина, поцілувати перед прощанням. Коли жінка підняла хустинку, присутні заціпеніли. У матері почалась істерика, вона повторювала: “Це не він. Це взагалі не мій син”.
У труні лежало тіло невідомого бійця. Родичі скасували похорон і повернули тіло до моргу. Лише через три дні їм таки вдалось провести в останню дорогу свого Костянтина...
“Костянтин проживав з мамою на Київщині, працював різноробом, — розповідає чоловік сестри воїна Poмaн Мapiнчyк. — Батька не стало два роки тому. Він воював від 2014 року, потрапив у автокатастрофу і за кілька тижнів помер у лікарні. У грудні минулого року Костянтин добровільно звернувся до військкомату, близько місяця проходив навчання, після чого його призначили командиром відділення аеромобільного взводу військової частини А0641 і відправили на Луганщину. У вільні хвилини ми підтримували спілкування. Костя розповідав, що ситуація на передовій важка, щодня шквальні обстріли.
Якось під час виконання бойового завдання Костянтин урятував побратима з позивним “Швед”. Коли той зазнав поранення в голову, викликав по рації підмогу і разом з іншими побратимами 4 кілометри ніс товариша до госпіталю”.
Про те, як Костянтин загинув, рідні дізналися від його побратимів. 26 квітня, перебуваючи на позиції вже понад 20 днів без заміни, воїн потрапив під мінометний обстріл.
“Коли нам вручили сповіщення про загибель Костянтина, документи були неправильно оформлені, і ми відмовились їх приймати, доки не перероблять, — каже Роман Мapiнчyк. — Тіло Кості, як з’ясувалося, перебувало y морзі Дніпра. Ми хотіли пересвідчитись, чи це справді наш Костянтин, просили надіслати фото. Проте нам відмовили.
Ми купили вінки, квіти, поставили портрет з чорною стрічкою, замовили коровай з гільцем, бо наш воїн мав кохану дівчину, але вони не встигли побратися. Поприїжджали родичі з різних куточків України. І тут — такий шок з чужою труною!”
Загиблий воїн, якого видали за Костю, мав інші статуру, овал обличчя, стрижку, форму щелепи. Крім того, серед його речей була обручка. Єдине, що, за словами родичів, у них з Костею було спільне — темний колір волосся.
“Ми захвилювалися, що тіло нашого Кості могли доставити до іншої родини і навіть поховати, бо зазвичай із моргу Дніпра везуть по кілька домовин, — каже Роман. — Тоді в нас зажевріла надія, що, може, новина про загибель взагалі неправда, і Костя десь у полоні чи в лікарні непритомний”.
Роман телефонував у всі районні інстанції, і за кілька годин надійшов дзвінок з моргу Дніпра: мовляв, сталась помилка, тіло Костянтина в них. Надіслали світлини — рідні його упізнали. Труну з тілом невідомого бійця забрали назад.
Далі, аби з’ясувати, кого саме привезли на поховання їхній родині, співрозмовник звернувся до соцмереж. Наступної доби йому написала дружина загиблого.
“Жінка описала чоловіка, речі, які він мав. Все збігалося.
Звали воїна Ігор Ніколаєв, з родиною він мешкав у Гуляйполі Запорізької області, — каже Роман. — Досі був у статусі безвісти зниклого. Тільки днями дружині надіслали фото нашого Кості й уже мали везти тіло. Але жінка заявила, що це не її чоловік, вона вірила, що він у полоні чи в лікарні”.
Така помилка неприпустима, певні адвокати.
— Як має діяти військова частина, коли військовослужбовець загинув?
— Найперше має відбутися сповіщення членів сім’ї про загибель. Командир військової частини зобов’язаний повідомити керівника районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання сім’ї військовослужбовця, зазначивши дату і причину його загибелі (смерті), — каже Дар’я Панфілова, адвокатка, кандидатка юридичних наук. — Наголошу, що військова частина не уповноважена повідомляти таку інформацію родичам і має діяти суто через відповідний територіальний центр комплектації та соціальної підтримки.
Представники територіального центру вручають сповіщення через уповноважену особу тільки особисто родичам загиблого, висловлюють родині співчуття, інформують щодо встановлених законодавством пільг, роз’яснюють порядок подання документів для призначення пенсії (допомоги) та інших виплат членам сім’ї.
Щодо впізнання. Вагоме значення мають обставини, за яких загинув військовослужбовець, який його стан та чи можливо показати його тіло до впізнання, чи був він у статусі зниклого безвісти, чи наявне кримінальне провадження щодо його розшуку.
— Що маєте на увазі?
— Якщо, наприклад, військовослужбовець був у статусі зниклого і відкрито кримінальне провадження за фактом його зникнення, то родичі першого кола споріднення, найімовірніше, вже проходили ДНК-експертизу та сформовано ДНК-профіль зниклого. Тоді впізнання провадиться за наявності збігу ДНК та, за приписами Кримінального процесуального кодексу України, шляхом пред’явлення особи для впізнання. Під час цього іноді необхідна присутність судово-медичного експерта. Також допускається впізнання загиблого за фотознімками.
Якщо під час впізнання особу загиблого не підтверджено, то слідчий продовжує роботу щодо встановлення осіб, які можуть впізнати загиблого.
Після загибелі військового наказом по військовій частині призначають комісію для організації поховання, до складу якої вводять одного із заступників командира військової частини, офіцерів штабу і виховної роботи та офіцерів підрозділу, де проходив військову службу загиблий (померлий) військовослужбовець. Наказом командира військової частини для транспортування та супроводження труни з тілом загиблого (померлого) до місця поховання призначають уповноважену команду.
У ситуації, що виникла можливі порушення приписів законодавства та неуважність уповноважених осіб, що призвело до додаткових моральних потрясінь. Але останню крапку у такій ситуації поставить суд з урахуванням всіх обставин.
