Загальнобудинкові прилади обліку води встановлено вже у багатьох багатоповерхівках. І це завдає споживачам чималого клопоту. Особливо тим, які щомісяця подають реальні показники зі своїх квартирних лічильників.
“Ми з чоловіком — пенсіонери, — розповідає львів’янка Лілія Підгірна. — Щомісяця вчасно подаємо водоканалу реальні показники лічильника. От за минулий місяць спожили 8 кубометрів води, а нам додали ще 5 кубів, бо хтось із мешканців нашого будинку, де 15 квартир, не подає показників. Та чому ми, літні люди з невеликими пенсіями, маємо платити ще за когось? Йдеться про 180,3 гривні. А загалом заплатили 395 гривень за місяць. Звертались у водоканал, але це нічого не дало. Так, можемо платити лише за реально спожиті кубометри. Але нам потім нарахують заборгованість, ще й пеню”.
“Ніхто не перевіряє лічильників у квартирах, — додає Мирон Підгірний, чоловік пані Лілії. — Доки ми не звернулися у водоканал, контролера жодного разу в будинку не було. А коли таки прийшов, то був у кількох квартирах і виявив 60 необлікованих кубометрів. Але перерахунку нам так і не зробили. Ні копійки не повернули за сплачені раніше п’ять додаткових кубометрів”.
Тим часом у водоканалі кажуть, що їхні працівники повинні раз на рік знімати контрольні показники приладів обліку води. А споживач має поставити свій підпис під записом із показниками. Хоча насправді у багатьох будинках контролерів жодного разу не бачили.
“Закон “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання” передбачає обов’язкове встановлення вузлів комерційного обліку (загальнобудинкових лічильників) та вузлів розподільного обліку (квартирних лічильників), — каже Тетяна Гембач, фахівчиня зі зв’язків з громадськістю ЛМКП “Львівводоканал”. — Уся вода, яка потрапляє в будинок, повинна бути облікована. І покази загальнобудинкових приладів обліку та всіх квартирних мали б збігатися. Із загальнобудинкових лічильників показники передаються автоматично, а от з квартирних мешканці повинні подавати самі. Але часто вони не подають реальних показників чи подають невчасно. Відповідно, небаланс, який утворюється, розподіляють на інших. Наприклад, на загальнобудинковому лічильнику зафіксовано, що спожито за місяць 30 кубометрів, а мешканці повідомили про 15 кубометрів. Цю різницю (15 кубометрів) розписують на мешканців будинку, які взагалі не мають лічильника. А якщо у всіх квартирах є прилади обліку, то ділять між усіма мешканцями, пропорційно до споживання (згідно з формулою, де враховане середнє споживання за попередні місяці). Тобто хто більше споживає, на того й більше розпишуть кубометрів. Та якщо хтось із споживачів має лічильник, але взагалі не подає показів для розрахунку оплати за надану послугу, тоді оплачуватиме всю різницю, яка виникає”.
До речі, кожні чотири роки (починаючи від моменту проведення першої процедури) споживачі мають провести повірку лічильників води. Без цього їхні показники під час нарахування оплати за водопостачання більше не будуть враховувати (якщо термін повірки лічильника закінчився, нарахування здійснюють за середнім споживанням у попередні 12 місяців).
“Запровадження закону “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання” не поліпшило ситуацію з обліком води у будинках, а навпаки, погіршило, — переконаний Олег Попенко, голова Спілки споживачів комунальних послуг, експерт у сфері ЖКГ. — Ті мешканці, які подають реальні показники зі своїх квартирних лічильників, іноді платять ще й за своїх сусідів, що не подають водоканалу цієї інформації. Несправедливо ділити небаланс за принципом “хто більше споживає, на того більше записуємо”. І несправедливо все записувати на споживача без лічильника. Виявити тих, хто подає занижені показники приладів обліку або ж взагалі не подає, цілком реально (якщо хтось не проживає у помешканні, то має написати відповідну заяву. Трубу опломбують і рахунків не виставлятимуть). Тим часом водоканали беруть до уваги показники загальнобудинкових приладів обліку, решта їх не цікавить. Така ситуація у багатьох регіонах. На жаль”.
