Першими його мешканцями стали коні. Але час, і особливо війна, внесли свої корективи.
“Після лютого 2022 року до нас стали привозити покинутих тварин спочатку із найближчих міст і сіл, — розповідає Олена Русіна, засновниця притулку. — Далі військові через волонтерів дізнавалися про нас і передавали з передової собак — контужених, з травмами, які прийшли до них по допомогу і ховалися у бліндажах. А ще — поранених диких птахів, лисиць. Нині у “Пегасі” живе майже 2000 різних тварин. Це коти, собаки, косулі, кози, віслюки, свині, евакуйовані з гарячих точок.
Я не можу відмовити ні цивільним, ні військовим (їм особливо), хоча притулок не безрозмірний. Люди, що вели до нас через поля (бо дороги прострілює ворог) коней, як і ті, хто збирав покинутих собак і котів у напівзруйнованих населених пунктах, — герої. І “хвостики”, які витримали все це жахіття, — також. Диких тварин ми лікуємо, відгодовуємо і по змозі повертаємо в природне середовище. Але це не завжди можливо. Наприклад, єнот чи лисиця, покалічені капканом, чи ті, яких використовували для нацьковування собак на мисливській станції, не змогли б адаптуватися у лісі. Такого єнота зовсім недавно викупив у мисливців і приніс військовий. Тепер звірятко живе у нас”.
Один із найбільш екзотичних мешканців притулку — Балто, полярний вовк — красень з майже білою шерстю. Зоозахисники витягнули його з лап шкуродерів. “Якось ми дізналися, що на продаж у сусідній області виставлено білого вовка, — каже Олена. — Так, на жаль, буває нерідко: люди купують дитинча дикої тварини, ростять його як хатнє, а потім, коли набридає, позбуваються. Це був, власне, такий випадок. Балто загрожувала доля живої мішені на мисливських “тренуваннях”. Ми розуміли, що діяти треба швидко, і викупили вовка — молоденького, йому ще року не було. Відгодували, помістили у вільний вольєр (а так він весь час сидів у хліву). І тепер красень живе в сусідстві з алабайкою Бертою, яку евакуювали з-під обстрілів із Харківщини. Балто неагресивний, він би нізащо не вижив у дикій природі, не зміг би знайти собі їжу. Але й на роль пса не годиться”.
Над Малозахариним часто літають ворожі дрони. Тварини, а особливо колишні хатні, дуже нервуються. Їм потрібен дім і турботливий господар поряд. На щастя, знаходяться люди, готові взяти хвостатих сиріток у добрі руки. “Ми рекламуємо наших підопічних через інтернет-ресурси, уміщуємо фотографії з їхніми історіями, проводимо виїзні акції, на яких пропонуємо взяти котика чи собачку у сім’ю. Охочі зголошуються. Попри війну, доброта в серцях не згасає, — мовить співрозмовниця. — Нам навіть шістьох коней вдалося прилаштувати. Звісно, притулок не вижив би без пожертв. Усе, що побудовано у “Пегасі”, чим лікуємо, вакцинуємо тварин, — завдяки друзям, благодійникам. Вдячні їм за кожну пачку ліків і корму”.
З усіма новими господарями, які забрали котика чи песика з притулку, Олена підтримує зв’язок. Вони надсилають їй фото і відео “хвостатих”, які тепер живуть у безпеці. А найважливіше — їх там люблять.
