За оцінками НБУ та Мінекономіки, наша країна втратила приблизно 40% працездатного населення, повідомила перша заступниця міністра соцполітики Дарія Марчак. За її словами, наразі майже 1,7 мільйона українців, які працювали до війни на Батьківщині, перебувають за кордоном. А це — понад 10% довоєнного економічно активного населення.
На жаль, війна не сприяє поверненню українців додому. Ба більше, люди й далі виїжджають, зокрема молодь, жінки з дітьми. Тож після закінчення бойових дій на нашу країну чекає ще один виклик. Адже для відновлення економіки, за підрахунками фахівців, нам потрібно буде додатково залучити близько 4 — 5 мільйонів працівників.
— Правду кажучи, не розумію, як наші урядовці порахували, що Україна втратила 40% працездатного населення, — зауважує Олег Пендзин, експерт Економічного дискусійного клубу. — Адже до активної фази бойових дій у нас було майже 18 мільйонів людей у працездатному віці. Коли почалася повномасштабна війна, Україну покинуло близько 7,1 мільйона осіб, з них 5 мільйонів — особи працездатного віку. Але це аж ніяк не 40% працездатного населення.
— Україна справді втратила значну кількість працездатного населення, — зауважує Ілля Несходовський, керівник аналітичного напряму Мережі захисту національних інтересів АНТС. — Можливо, нам і буде потрібно додатково кілька мільйонів людей для відновлення країни, але... У 2020 році уряд працював над тим, щоб створити для українців, які залишилися без роботи через карантин, пов’язаний із пандемією коронавірусу, пів мільйона робочих місць. Згодом прем’єр-міністр Шмигаль звітував, що їх створено. Та із цих 500 тисяч робочих місць понад 300 тисяч стосувалися робіт з благоустрою. Люди прибирали парки, висаджували квіти. Але чи потрібно було стільки робочих місць саме в цій сфері?
— Скорочення працездатного населення завжди стримує економічний розвиток, — додає Лідія Ткаченко, кандидатка економічних наук, провідна наукова співробітниця Інституту демографії та проблем якості життя НАН України. — Йдеться і про дуже низьку народжуваність, і про високу смертність, і про міграційний відтік. Щоправда, в Україні вже давно спостерігається депопуляція. Рівень народжуваності дуже знизився ще у 90-х роках минулого століття. З початком повномасштабного вторгнення додалася міграція. Війна триває, і її наслідки можуть поглиблюватися.
За даними ПФУ, в Україні нині трохи менше як 10,5 мільйона застрахованих осіб, які платять ЄСВ. А в кращі часи було 15 мільйонів і більше. До слова, у нас тепер досить багато працюючих пенсіонерів — 2,8 мільйона (загалом в Україні 10,33 мільйона пенсіонерів). Тобто майже кожен третій працює, бо на нинішні пенсії неможливо вижити. Через це пенсіонери стають ще й дешевою робочою силою.
— То які шляхи розв’язання проблеми з дефіцитом робочої сили бачите?
● І. Несходовський:
— По-перше, треба підвищувати рівень оплати праці. У країнах Східної Європи, які приєднувалися до ЄС, теж виїжджало багато людей. Наприклад, у Польщі — 1 мільйон осіб. Люди їхали попри те, що у них не було війни чи інших загроз. Польська економіка витримала лише завдяки тому, що їхніх громадян замінили українці, які були готові працювати за невисоку зарплату. Це дало Польщі поштовх до економічного зростання.
По-друге, нам потрібне підвищення продуктивності праці. Є такий показник, як валовий внутрішній продукт на душу населення. Він відображає рівень економічної активності і рівень життя. Загалом створення доданої вартості та підвищення продуктивності праці — основа економічної ефективності. Якщо рівень життя у країні зростатиме, то ніхто не захоче виїжджати й повертатимуться ті, що виїхали раніше. Демографічні проблеми, безперечно, треба розв’язувати. Та спершу маємо подбати про відновлення економіки, щоб вона зростала не через кількісні показники (кількість працездатних людей), а через якісні.
Нині за кордоном перебуває понад 7 мільйонів українців, з яких близько 2,5 мільйона — діти. Через те що державна політика не є достатньо зрозумілою, наші громадяни виїжджають надалі. Зокрема, школярі, які невдовзі мали б закінчити навчання у школі. І це катастрофа. Щоб вони поверталися і навчалися в Україні, треба створювати для цього передумови. Хоча насправді ніхто цього не робить. Тому Україна далі втрачатиме своїх громадян.
До речі, попри те, що ми втратили контроль над близько 20% територій, що з України виїхали мільйони, що доводиться витрачати більше коштів на армію, у нас не скорочуються видатки на чиновницький апарат. Але скоро ми просто не зможемо всіх їх прогодувати. Заморожено рівень соцвиплат, військовим за час повномасштабної війни ні на копійку не збільшили грошового забезпечення, зате хочуть підвищити заробітну плату прокурорам.
— А як щодо трудових мігрантів з інших країн?
— Середня зарплата у нас становить близько 500 доларів (трохи більше як 21 тисяча гривень). Скажіть, у яких країнах настільки низький рівень оплати праці, щоб їхні громадяни хотіли заробляти в Україні? А якщо такі і є, то яку кваліфікацію матимуть ці трудові мігранти? Звісно, це будуть не інженери чи технологи, а люди, які виконуватимуть якусь примітивну роботу. Чи зможемо з ними відновити економіку? Не певен.
