Цю прикрасу вояки прикріплювали до нагрудної кишені.
“Котильйон — це невелике п’ятикутне або чотирикуте плетене з бісеру полотно. Нагрудна прикраса із загостреним верхом, — розповідає “Експресу” Володимир Пукач, завідувач відділу новітньої історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею. — Традиційно зображення на ньому виконувалися у формі рослинного чи геометричного орнаменту, тварин, літер або дат. У верхній частині пришивалася петелька для кріплення його до одягу. Котильйон був унікальним оберегом українського воїна. Поширена ще одна його назва — вісьорок”.
За словами співрозмовника, традиція виготовлення котильйонів поширена в основному на теренах Західної України.
“Часто цей оберіг дарували під час танцю. Звідси й пішла назва “котильйон” — адже це назва танцю, — каже співрозмовник. — Особливо поширеним цей оберіг став під час Першої світової війни і Визвольних змагань 1917 — 1921 років. Він був популярний в українських січових стрільців, про що свідчать тогочасні світлини, в українців австро-угорської армії. Вірогідно від них традиція його носіння перейшла до українців у російській царській армії, а пізніше й до вояків Дієвої армії Української Народної Республіки та Української Галицької Армії.
У міжвоєнний період котильйони носили як патріотичну відзнаку, в нього вплітали бісеринки в кольорах національного прапора (у зв’язку із забороною польською окупаційною владою національної символіки).
Та найбільш масове використання котильйона прослідковується під час Других визвольних змагань 1940- х років, у вояків УПА і ОУН. У нашому музеї збереглись фото з оберегами на одязі в таких героїв: кущовий ОУН Антін Жолобчук “Галайда”, юний повстанець Славко Пилипчук “Чиж” (обоє з Надвірнянщини), оунівець Іван Северин “Вуйко” (Буковина) й інші невідомі вояки. Є світлина котильйона, який зберігала вдова воїна УПА з Сколівського району на Львівщині. Він був власноруч виготовлений дружиною воїна як оберіг від ворожої кулі. Використовувалися котильйони і в дивізії “Галичина”.
Сьогодні виготовляють такі обереги і для сучасних захисників України. Однією із тих, хто відроджує котильйони, є Тетяна Марченко з Кривого Рогу, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
“Техніка виготовлення котильйона — бісерне ткацтво на верстаті, — каже Тетяна Марченко. — Я роблю котильйони на манер підвіски для сумки, брелока, оберега в машину”.
Кольорові поєднання майстриня обирає такі самі, як у вишивці. “Як і раніше, так і тепер усі традиційні українські бісерні прикраси передусім несуть у собі оберегове значення, — каже співрозмовниця. — Кожна фігура у візерунку має свій символізм”.
