Олександр Ширшин, командир батальйону 47-ї окремої механізованої бригади “Магура”, подав рапорт на звільнення. У дописі в соцмережі військовослужбовець пояснив свою позицію незгодою з підходами командування.
“Колись розповім деталі, але тупорила втрата людей, тремтіння перед безтолковим генералітєтом, крім як до провалів, не призводить ні до чого. Усе, на що спроможні, — догани, розслідування, накладання стягнень... “Політичні” ігри й оцінка реального стану справ не відповідає ні дійсності, ні можливостям. Загралися”, — написав Ширшин. Опісля в Генштабі розпорядилися створити робочу групу для вивчення обставин, про які заявив комбат.
30-річний Олександр Ширшин — досвідчений офіцер. Має вищу освіту, від початку великої війни був оператором БпЛА і командував взводом. Воював на Півдні, Луганщині, де дістав поранення. Брав участь у контрнаступі ЗСУ восени 2022 року, зокрема в операції зі звільнення Ізюму на Харківщині. Ширшина призначили командиром батальйону в липні 2024-го. Від початку формування 47-ма бригада стояла на Вуглегірському, Токмацькому, Покровському та Авдіївському напрямках. У жовтні 2024 року її передислокували на Курщину. Там бійці утримують оборону дотепер. Критичний допис офіцера спричинив резонанс. Хтось став на бік комбата, інші — навпаки.
Так, командир підрозділу “Птахи Мадяра” Роберт Бровді назвав заяву Ширшина “публічним демаршем, який працює на користь ворога”.
Командир 1-го окремого штурмового полку Дмитро Філатов заявив, що “справжній командир не шукає винних зовні, а аргументовано обстоює свою позицію, доносить її до керівництва та пропонує дієві рішення”.
Лідер Української добровольчої армії (УДА) Дмитро Ярош зазначив, що багато в чому згідний із заявою Ширшина, але наголосив, що комбати, ротні та взводні командири “дуже часто не бачать всіх проблем, які є на всьому театрі бойових дій”.
Тим часом командир 225-го окремого штурмового полку майор Олег Ширяєв закликав верховного головнокомандувача “задля збереження бойової дисципліни й керованості” запровадити суворі обмеження на публічне обговорення бойових завдань, хід операцій і оцінку командування.
Підтримав Ширшина журналіст Юрій Бутусов. За його словами, бойові дії на Курщині дійсно ведуться з грубими помилками — “техніка йде в лоб під удар дронів, завдання не відповідають реальним можливостям, а командування не робить висновків”.
— На жаль, тих людей, які хочуть та готові виконувати адекватні завдання на війні, з технічними та людськими можливостями, щоб вони несли у собі логіку та сенс, не чують, — каже Олег Симороз, учасник російсько-української війни, громадський активіст. — Багато бойових наказів віддаються задля отримання нагород керівництвом чи для імітації буйної діяльності. А ціна цьому — життя воїнів. На жаль, у ЗСУ система побудована так, що такі люди, як Олександр Ширшин, не мають змоги на таку ситуацію вплинути. Так, можна подати рапорти вищому командуванню. Але якщо на них немає реакції, тоді доводиться виходити в публічний простір. Це крик душі.
— Важко дати однозначну відповідь, чи варто таку проблему виносити в публічний простір, — зауважує Іван Ступак, військовий експерт, колишній співробітник СБУ. — Як бачимо, вона розділила самих військових. Наприклад, Богдан Кротевич, колишній начальник штабу 12-ї бригади НГУ “Азов”, підтримав Олександра Ширшина. Тоді як у 425-му окремому штурмовому полку “Скала” звинуватили Ширшина в “ігноруванні поставлених завдань вищого керівництва”. Розумію, чому командир батальйону пішов на такий крок. Бо реальних важелів, щоб змінити ситуацію, не має... Хтось каже, що йде війна і такого не можна робити, що армія потребує єдності. Але як досягти єдності, коли через безглузді завдання гинуть військові? Звісно, цей скандал не додасть авторитету ЗСУ. Російські пропагандисти його розкручують. Пишуть, що комбати тікають з фронту. З огляду на це публічність шкодить.
— Комбат Ширшин озвучив не лише проблеми своєї бригади, а й трагічний розрив між стратегічним плануванням і тактичним виконанням, — додає Микола Мельник, старший лейтенант, лицар ордену Богдана Хмельницького, екскомандир роти 47-ї бригади. — Адже важко втрачати людей в абсолютно не потрібних боях за нікому не потрібні посадки. Подібні ситуації виникають чи не в кожній бригаді. Просто одні пручаються, коли їм вчергове треба покласти всю піхоту батальйону в землю, інші отримують ще один орден за це. Тож у такий спосіб комбат намагається захистити свій особовий склад. Критикують такі дії здебільшого ті, хто свою військову кар’єру завдячує Олександру Сирському.
— Чому відбувається те, що описав Ширшин?
● М. Мельник:
— Зі ставки верховного головнокомандувача приходить наказ аж до батальйону. Тобто це прямі накази Генштабу про те, яку, скажімо, позицію відбити, яку посадку зачистити. Керівництво, хоч і не має ситуативної обізнаності, вважає, що саме так треба робити. І коли ти бачиш, якою ціною виконано завдання, втрачається довіра до старших командирів. Так ми не переможемо у війні.
— Генштаб створив робочу групу для вивчення заяви Ширшина. Чи буде результат, як гадаєте?
● М. Мельник:
— Максимум, чим закінчиться перевірка, — це оголошення догани за втрату управління батальйоном. Знайдуть якогось цапа-відбувайла.
● І. Ступак:
— Хочеться вірити, що Генштаб прагнутиме принаймні розібратися. Повинна бути якась реакція.
● О. Симороз:
— У нас не вперше створюють робочі групи. Але за весь час повномасштабного вторгнення вище керівництво ще жодного разу не понесло відповідальності за такі провали. Проблема в тому, що часто на фронті доводиться виконувати політичні, а не військові завдання. Успішність же операції полягає не так у тому, яку територію вдалося захопити, як у тому, яким ресурсом це зроблено, чи не було великих втрат. На жаль, поняття успішності в солдата, який виконує завдання, і в тих, хто віддає накази, — різне. І доки так буде, вибухатимуть скандали.
