Проблема самотності загострилася через пандемію COVID-19, яка зупинила економічну та соціальну активність людей. “Самотність не знає кордонів і стає глобальною проблемою громадського здоров’я”, — зазначили у ВООЗ. За оцінками спеціалістів, ризики для здоров’я людини від самотності дорівнюють викурюванню 15 сигарет на день. Шкода від неї навіть більша, ніж від ожиріння та малорухливого способу життя.
— Спілкування і перебування у колі близьких — одна з базових потреб людини нарівні з потребою у кисні, харчуванні чи сексі, — коментує Євген Заїка, кандидат психологічних наук. — Становлення людини, починаючи з дитячого віку, відбувається лише через спілкування. Без цього дитина не може навчитись розмовляти, користуватись засобами побуту, отримати знання.
А от коли вже сформувалась особистість (своє “я” і власний менталітет), кожен робить вибір: залишатись відкритим, спілкуватися з іншими чи бути самотнім. Тому люди дуже відрізняються у сприйнятті цього стану. Одні вважають його комфортним, бо спілкування для них супроводжується стресом, тож постійно усамітнюються.
— Однак більшість людей страждає через самотність.
● Є. Заїка:
— Так. Найважче самотність переносять люди, які вимушено опинились поза сім’єю. Мова, зокрема, про тих, хто хотів, але так і не одружився, овдовів, став одиноким у пенсійному віці. Їм катастрофічно бракує дружнього, любовного, доброзичливого спілкування, при якому можна розкритись, отримати розрядку й задоволення.
Є ще одна категорія тих, хто опосередковано потерпає через самотність. Йдеться про молодих людей, яким вистачає формального спілкування (у процесі навчання) чи конфліктного (нерідко з батьками). Тоді як нестачу справжнього друга чи коханої людини вони компенсовують через спілкування у соцмережах. Це допомагає зняти напругу й певною мірою забезпечити задоволення від спілкування, але все одно не відповідає потребі. Йдеться лише про уявну заміну.
Мало того. Далеко не кожна людина усвідомлює, що потерпає саме від нестачі дружнього й душевного спілкування, а отже, від самотності. Мова навіть про тих, хто живе з рідними чи перебуває у шлюбі.
Загалом лише до 5% людей мають гармонійні й довірливі стосунки зі всіма членами сім’ї та друзями. Тому самотність справді становить серйозну проблему. Без близького й довірливого спілкування можна витримати декілька тижнів, але не місяці чи роки.
— Коли людина перебуває в близьких стосунках з іншими, формується емоційна прив’язаність, а в організмі при тім виділяються ендорфіни. Це так звані гормони щастя, які відповідають за відчуття задоволення й благополуччя, — пояснює Ганна Яворська, кандидатка психологічних наук, психотерапевтка, членкиня Українського союзу психотерапевтів. — Якщо ж людина потерпає від хронічної самотності, рівень ендорфінів поступово знижується. Це призводить до розвитку депресивних станів та ангедонії — нездатності відчувати задоволення від зазвичай приємних дій.
— А які власне хвороби можуть виникати через самотність?
● Г. Яворська:
— Відчуття самотності впливає як на психічне, так і на фізичне здоров’я людини. Це може призвести до підвищення рівня стресу, зниження імунної відповіді та як наслідок — до розвитку хвороб, зокрема серцево-судинних.
● Є. Заїка:
— З часом у людини, яка страждає від самотності, розвивається фрустрація (марне очікування), що призводить до дезорганізації роботи мозку та появи напруги в усьому організмі. Проблема в тому, що людина тривалий час переживає негативну емоцію і не знаходить виходу. Це призводить до збудження у головному мозку центру, який відповідає за відчуття незадоволення.
Якщо таке стається зрідка і ненадовго — це нормально. Але якщо триває місяцями чи навіть роками, дезорганізований мозок не може нормально працювати. При тім центр емоцій у мозку дуже тісно пов’язаний з центрами, які відповідають за роботу всієї вегетативної системи (мова, зокрема, про серцево-судинну, ендокринну, нервову, травну системи). Удару зазвичай зазнає найслабша в організмі ділянка.
— Під час війни чимало українців потерпає від самотності через втрату рідних чи тривалу відсутність тих, хто виїхав за кордон, боронить нашу землю. Як собі допомогти й вийти з цього стану?
● Г. Яворська:
— Найважче — втрачати близьких людей. Оплакування втрати допоможе випустити такі емоції, як смуток і біль. Це основа емоційного відновлення.
Та головне — не втрачати надію на краще. Це критично важливо, особливо у найскладніші періоди життя. Надія стане якорем, який утримуватиме на плаву й допомагатиме знайти сили для подальшого руху вперед.
А ще можна вступити до соціальних спільнот, наприклад, у яких підтримують самотніх людей. Або приєднатись до руху волонтерів. Адже, коли ви станете частиною спільноти, почне відновлюватись відчуття задоволення життям, виникне бажання піклуватись про своє здоров’я. Навіть під час війни.
