“Ми з дружиною та дітьми жили в Лівобережному районі Маріуполя, який стали обстрілювати з самого початку повномасштабної війни. Ми швидко зібрали речі і поїхали в центр, у будинок сестри. Дорогою за 100 метрів від нас розірвався снаряд”, — згадує Валерій, мешканець Маріуполя.
Чоловік каже: спочатку у місті почалися проблеми із водопостачанням. Запаси води у ванній швидко закінчились.
“На щастя, пішов дощ — ми використовували дощову воду, щоби помитися і щось попрати. Потім був сніг — збирали його у відра і топили у ванній. Вода була брудна, але на це ніхто не зважав, — згадує Валерій. — Згодом не стало світла, газу і опалення, перестали працювати магазини. Мешканці нашого під’їзду були дружніми і ділилися одні з одними запасами їжі...”
Валерій облаштував місце для вогнища, на якому варили їсти.
“Ми наважилися покинути місто після того, як окупанти скинули бомби на лікарню і пологовий будинок. Я почув сильний гул, виглянув — бачу, закривавлені жінки виходять у халатах, на асфальті землі по коліна. Я побіг допомагати лікарям... А потім з сім’єю сів у машину, аби тікати...” — розповідає Валерій.
Чоловік каже: дорогою бачив жінок, які везли дітей у візочках чи несли на руках, — вони теж тікали з міста. “Декого ми підібрали, але коли в машині більше не залишилося місць — було до сліз боляче, я відчував безсилля. Вони йшли, а попереду — ніч, холод, степ, 7 — 8 кілометрів до села...”
Валерій із родиною виїхав до Бердянська. Тут їх зустріли і поселили волонтери.
50-річна Оксана Стоміна перебувала у Маріуполі до 17 березня. “Обстріли не припинялись, я жила в бомбосховищі, — розповідає Оксана. — Кожного ранку під обстрілами бігла у волонтерський центр, аби допомагати іншим. Зокрема, людям, які були у драматичному театрі. Я приносила туди продукти, ліки... Коли на театр скинули бомби... Це один з найстрашніших днів життя.
Якось я бігла з волонтерського центру і в одному з дворів побачила людей, які готували на вогнищі їжу. Коли дісталась до сховища, почула страшний гул. Потім дізналась, що обстріляли той двір, і всі 13 людей, які там варили їсти, — загинули... Ми викопали велику братську могилу на старому кладовищі... Ніколи не думала, що мені доведеться це робити. Кидали в яму тіла: якісь загорнули у тканину, якісь просто так... Було багато мертвих невпізнаних.
У нашому сховищі був чоловік, який не міг поховати маму. Йому порадили загорнути тіло і покласти в холодне місце. Він обрав сарай. Тіло погризли собаки... Той чоловік плакав так гірко, що це неможливо згадувати без сліз...”
Маріупольці в укриттях разом роздумували, як можна вирватися з міста.
...У Маріуполі бомби російських загарбників падають кожні 10 хвилин, повідомив заступник командира полку “Азов” з позивним “Калина”. “Та наші хлопці мужньо боронять Україну! Знищують спецпризначенців. Ті окупанти — варвари XXI століття! Без совісті та честі!” — додав “Калина”.
Маріуполе, вся Україна нині з тобою. Ми молимося за всіх українців, які опинилися там. Ми дякуємо вам, що бороните українську землю. Тримайтеся. Слава Україні! Слава містові-герою Маріуполю!
ТИМ ЧАСОМ
Звідки походить назва Маріуполя?
“Сучасна назва міста виникла у зв’язку з переселенням з Криму греків на узбережжя Азовського моря. У Криму вони зазнавали усіляких утисків від турків-османів, — каже кандидат філологічних наук, краєзнавець Іван Ціхоцький. — “Маріуполь” було перенесено з назви частини Бахчисараю “Мариамполь”, утвореної під впливом сакрального біблійного жіночого імені Маріам. Друга твірна частина назви “Мариамполь” утворилася від грецького “поліс”, що в перекладі означає “місто”. Згодом у слов’янському середовищі закріпилася назва “Маріуполь”.
“Додам, що у Бахчисараї є перед містя Майрем (Маріам), де стоїть Успенський монастир, — зазначає краєзнавець Донеччини Ігор Волков. — Його визначною святинею є Одигітрія — ікона Діви Марії з маленьким Ісусом. За легендою, саме на її честь місцеві жителі і назвали Маріуполь. Є ще одне трактування назви міста: частка “марі” в перекладі з грецької означає “море”. До речі, у повоєнні роки Маріуполю було надано штучну назву Жданов — на честь уродженця міста, радянського діяча Андрія Жданова. Історичну назву вдалося повернути в січні 1989 року.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, коли експерти прогнозують закінчення війни
