Цьогорічний Всеукраїнський радіодиктант національної єдності неабияк подивував тих, хто його писав. Адже в тексті було використане слово з двома апострофами — між’яр’я. Чимало українців у соцмережах зауважили, що вперше про таке чують. Дехто навіть почав вигадувати слова із трьома апострофами. А що кажуть мовознавці?
— У невеликому за обсягом тексті автори радіодиктанту використали, мабуть, найвищу концентрацію, з одного боку, призабутих чи малопоширених регіональних слів, як-от “лелітки”, “пітятко”, “кияхи”, “скніти”, “гризота”, “між’яр’я”, значення яких зрозумів би не кожен філолог. А з іншого — більш модерних слів-неологізмів, що стали реаліями нашого побуту й сьогодення — “донатити”, “РЕБ”, “інтерсіті”, “дрон”, “балістична ракета”, — розповідає Іван Ціхоцький, доцент кафедри української мови ЛНУ імені Івана Франка. — Попри шквал критики й зауважень, текст радіодиктанту із назвою “Треба жити!” стовідсотково увійде в історію і про нього ще довго згадуватимуть. Він зачепив за живе, продемонстрував нашу унікальність і самобутність, поєднав у словах різні регіони, культури та епохи. І в цьому контексті він справді виправдав свою назву та місію.
Щодо слова “між’яр’я”, яке стало певним символом радіодиктанту, то мушу розчарувати. У жодному чинному словнику української мови воно не зафіксоване. Як, до речі, й інші незвичні слова із дублетним вживанням апострофа, які активно почали продукувати користувачі у соцмережах: під’яр’я, від’яр’я, над’яр’я, під’ярем’я. Але це зовсім не означає, що воно не має шансів потрапити до словника вже в недалекій перспективі. Бо “між’яр’я” — милозвучне, прозоре значеннєво слово й не викликає особливого несприйняття. Тим більше, коли фактором його популяризації став радіодиктант. Можна припустити й гіпотетичне виникнення більш складних слів з трьома чи більше такими символами у складі. Наприклад, у мережі ширяться меми про жителів між’яр’я — між’яр’їв’ян. Звісно, до таких речей наразі слід ставитися з усмішкою.
— Чи відомо, коли саме в українській мові вперше почали використовувати апостроф?
— Апостроф (або протинка) — один із наймолодших орфографічних знаків. Він не позначає звука і не є літерою, а виконує звукорозрізнювальну функцію. Тобто відокремлює йотовані голосні літери від попередніх губних приголосних та “р”. А також розмежовує префікси та перші частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний перед я, ю, є, ї.
Уперше апостроф системно почав використовувати галичанин Євген Желехівський — укладач “Малорусько-німецького словаря” (1886 року), в якому він випробував власну правописну систему, засновану на фонетичному принципі, відому як “желехівка”. У 1927-му апостроф закріплено як правописну норму в так званому Харківському правописі (або “скрипниківці”). З того часу правила вживання і використання апострофа в українській мові не змінювались.
