Ці факти стали відомими загалу завдяки спеціальному розслідуванню міжнародної правозахисної організації Amnesty International, яке цьогоріч проводили на підконтрольних територіях Донецької та Луганської областей. З дозволу AI подаємо кілька анонімних історій жінок, свідчення яких стали частиною доповіді правозахисників.
У ЙОГО РУКАХ БУЛА СОКИРА
Травень 2019-го. Селище неподалік лінії розмежування в Луганській області. Чоловік Ірини Н., колишній учасник бойових дій, що пережив контузію, замкнувся в будинку з двома дітьми, кричав, схопив старшу дитину і погрожував сокирою. “Коли приїхали поліцейські, — розповіла Ірина, — вони сказали: “Ми не маємо права заходити в будинок. Коли буде мертве тіло — тоді”.
Ірина та її дві подруги викликали інший поліційний патруль з найближчого міста. Патруль витягнув чоловіка з вікна. Друзі супроводжували Ірину до відділка поліції. Поліцейські спершу запропонували Ірині... забрати в неї дітей, а коли вона обурилася, обговорили, за якою статтею порушувати справу проти чоловіка. І один з них сказав: “За звинуваченням у домашньому насильстві справа не рухатиметься, краще взяти жорстоке поводження з дітьми”.
Співробітник поліції не скерував Ірину з дітьми до лікаря. Але вони все одно пішли у райлікарню. Там медик констатував у дитини рани на носі та губах, але не видав жодних документів про експертизу, бо не мав направлення від поліції. Поки Іра була в лікарні з дітьми, чоловіка відпустили. А що заборонного припису не видали, то кривдник повернувся додому.
“НЕХАЙ Я ЗАМЕРЗНУ І ПОМРУ”
Травень 2019-го. Населений пункт неподалік лінії розмежування в Донецькій області. “Це сталося близько шостої вечора, — розповідає Віра Н., місцева жителька. — Я почула, що хтось кричить “Боляче!” Бачу, сидить на землі вагітна і каже: “Це мій чоловік мене побив ногами”. Тоді було десь нуль градусів надворі. А вона каже: “Не хочеться жити, навіщо все це. Нехай я замерзну і помру”.
Приїхала поліція. Потерпіла сказала: “Я не буду писати, нічого все одно не працює. Все без пуття, безкарно”. Виявляється, раніше, коли чоловік зламав їй ніс, вона написала на нього заяву. А потім їй з армії подзвонили і попросили, щоб заяву забрала. Поліція так і поїхала без заяви”.
“ДІЛЬНИЧНИЙ СКАЗАВ: “ТА ЙДІТЬ, ВИ ПОМИРИТЕСЬ”
2019 рік, Краматорськ. Оксана М., мама 12 дітей, укотре намагалася подати в поліцію заяву про фізичне та словесне насильство з боку свого колишнього чоловіка. Але марно. “Мій чоловік свого часу ще дільничного перетягнув на свій бік, — розповідає правозахисникам Оксана. — Він провів йому задармо воду, каналізацію, і дільничний його покривав. Сміявся, казав: “Та йдіть, ви помиритесь”. Лише коли він мене побачив побиту, то перестав сміятися”.
А справою Оксани зайнялися лише тоді, коли вона повідомила про бездіяльність місцевої поліції в Київ. Після цього її заяву нарешті зареєстрували, і їй вдалося отримати обмежувальний припис щодо кривдника. За рік жінка отримала три обмежувальні приписи й один терміновий заборонний припис щодо колишнього чоловіка. У травні 2020 року суд притягнув кривдника до відповідальності... до 1 року умовного терміну за невиконання рішень суду, але не за домашнє насильство.
“НАЧАЛЬСТВО, НА ЖАЛЬ, ПОКРИВАЄ КРИВДНИКІВ”
“Постраждалі жінки не можуть кинути кривдника, адже часто їм нікуди йти: на підконтрольних територіях функціонують усього чотири притулки, — каже Катерина Мітєва, речниця Amnesty International в Україні. — Та потрапити туди досить важко: чи доїхати неможливо, чи через бюрократію.
А щоб справу кваліфікували як кримінальний злочин, домашнє насильство має бути визнано “систематичним”. На практиці це означає, що поліція має зафіксувати як мінімум два адмінпровадження впродовж року — аби наступну заяву вже кваліфікували за Кримінальним кодексом.
З огляду на це вкрай важко притягти до адмінвідповідальності агресорів, якщо вони працюють в поліції або служать у Збройних силах. Адмінкодекс звільняє військовослужбовців і працівників правоохоронних органів від адмінпокарання на загальних підставах, вони несуть відповідальність за дисциплінарними статутами. А військове начальство нерідко покриває кривдників.
Україні слід ратифікувати Стамбульську конвенцію (Конвенція Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству), це забезпечить вдосконалення законодавства та інші важливі зміни”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про ще один несподіваний наслідок ковіду
