Володимир Зеленський доручив перевірити готовність до вторгнення з Білорусі. Протяжність спільного кордону цієї країни з нашою становить 1084 кілометри. Деякі українські села розташовані лише за декілька кілометрів від кордону. З’ясовуємо, які настрої тут панують та чи готові зустріти ворога?
“Деякі селяни досі не вірять, що білоруси нападуть, а інші спати вночі бояться, мають речі зібрані, бо впевнені, що напад точно буде, — розповідає 43-річна Надія Сипнік, жителька села Острови, що в Житомирській області, яке теж розташоване неподалік кордону. Нині тут живе приблизно 40 осіб. — Донедавна у мене жили родичі з Бучі, Бородянки. Таке розповідали, що волосся стає дибки. Сволочі ті росіяни, от і все. Не дай Боже, щоб ще десь в Україні таке повторилось”.
Пані Надія каже, що не планує кудись виїжджати, як й інші місцеві. “Думаю, що білоруси не зможуть до нас легко дістатись. Навколо ж болота! Нашої місцевості вони не знають, а тому легко застрягнуть. Та й куди б не пішли — то їх наші зустрінуть всюди: і військові, і тероборона, і місцеві, — міркує жінка. — Я лише за дітей хвилююсь, у мене їх троє — 17, 16 і 10 років. Розуміємо, що можуть нас обстрілювати. Ще на початку війни облаштували бомбосховище у погребі. Тож у разі чого ми маємо де ховатись”.
Тим часом на Рівненщині продовжують укріплювати кордони з Білоруссю. Зокрема, покращують фортифікаційні споруди. Охорона державного кордону з Білоруссю у межах Рівненщини, а це 218 кілометрів, — посилена.
“Бойове чергування здійснюють ЗСУ, територіальна оборона, на підхваті добровольчі формування. Усі, від військовослужбовців, добровольців до місцевого населення, заряджені дати рішучу відсіч ворогові, — каже Олександр Поліщук, директор департаменту цифрової трансформації та суспільних комунікацій у Рівненській ВЦА. — У нас живуть люди з нескореним духом. Рівненщина — край повстанської, партизанської слави”.
А що на Волині? У селі Щитинська Воля, яке розташоване за півтора кілометра до кордону з Білоруссю, люди не панікують і продовжують займатись буденними справами.
“Наразі в нас усе спокійно. Люди з села не виїжджають. Живемо, працюємо на городах, заготовляємо сіно, — каже 56-річна місцева жителька Галина Салівончик. — Нас є кому захищати! Нас не залишили наодинці з ворогом. Тож надіємось, що все буде добре”.
Не панікують і в селищі Ратне на волинському Поліссі. Тут від центру громади 22 кілометри до кордону, а від найближчого села 2 — 3 кілометри. “Загрози не відчуваємо, — каже Віталій Бірук, Ратнівський селищний голова. — Наразі ніхто з місцевих не виїжджав. Люди працюють. Ми вже не одну загрозу пережили до цього часу, й цю переживемо”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, коли Україна стане членом ЄС
