Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив, що Росія зобов’язана компенсувати Україні шкоду, завдану під час повномасштабної війни. За оцінками Берліну, йдеться про приблизно 500 мільярдів євро. Але чи реально буде домогтися від РФ виплати репарацій? І чи всі країни, що розв’язували війни, їх сплачували?
— Вперше репарації були застосовані до Франції після поразки у франко-прусській війні за Франкфуртським мирним договором 1871 року. Франція була зобов’язана сплатити Пруссії п’ять мільярдів франків, — розповідає Олександр Хмелевський, кандидат економічних наук. — Ось чому після поразки Німеччини в Першій світовій війні Франція наполягала на встановленні максимальних репарацій. Їх сума, згідно з умовами Версальського мирного договору, становила 132 мільярди золотих марок. Це були величезні кошти. Через виплату репарацій у Німеччині почалася економічна криза й гіперінфляція, наслідком яких стала радикалізація суспільства та прихід до влади Гітлера. Певні репарації після Першої світової війни мала сплачувати й Австрія. Проте вони були невеликі.
За підсумками Потсдамської конференції, яка визначила устрій Європи після Другої світової війни, Німеччині були встановлені більш скромні репарації. Вона мала відшкодувати СРСР, Польщі, Чехословаччині, Югославії, США, Великій Британії та іншим країнам 23 мільярди доларів (у нинішніх цінах — приблизно $300 мільярдів). Причому компенсація відбувалася в основному за рахунок вивезення обладнання заводів, зерна, худоби, різного майна та цінностей. Щодо Італії, то вона загалом сплатила 360 мільйонів доларів СРСР, Югославії, Греції, Албанії та Ефіопії.
— Німеччині після Першої та Другої світових воєн знадобилося майже 90 років на виплати репарацій, — додає Дмитро Франчук, політичний аналітик. — Останній транш у 70 мільйонів євро було виплачено 3 жовтня 2010 року, у день 20-річчя об’єднання країни. Ізраїлю виплачували компенсації за Голокост (згідно з Боннською угодою 1952 року). Японія після Другої світової війни платила репарації країнам Південно-Східної Азії: Філіппінам, Індонезії, Кореї, В’єтнаму тощо. Здебільшого — не грошима, а технікою, устаткуванням, будівництвом інфраструктури.
— Історія вчить нас, по-перше, того, що репарації — це звична практика після великих воєн, і суми завжди астрономічні. По-друге, сплата відшкодування ніколи не була питанням справедливості чи моралі — це завжди питання сили, політичної волі переможців і слабкості переможеного, — зауважує Богдан Попов, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”. — Скажімо, Ірак виплатив Кувейту понад 52 мільярди доларів протягом 30 років через спеціальну комісію ООН.
— А як визначається правова основа репарацій?
● Д. Франчук:
— Такі виплати регулюються міжнародним правом. Зокрема, стаття 31 проєкту статей Міжнародної комісії з права ООН говорить: “Держава, яка вчинила міжнародно-протиправний акт, зобов’язана відшкодувати шкоду”. Женевські конвенції, Гаазьке право формалізують права потерпілих держав. Механізми стягнення репарацій визначаються за результатами мирних переговорів після війни (Версальський договір, Потсдамська конференція тощо), рішенням міжнародних судів чи ООН, міжурядових угод або двосторонніх домовленостей. Приміром,
23 червня 1999 року Демократична Республіка Конго подала заяву до Міжнародного суду ООН щодо порушення справи проти Уганди за акт збройної агресії. На початку лютого 2022-го, тобто майже через 23 роки, суд виніс вирок — Уганда має сплатити 325 мільйонів доларів репарацій, хоча Конго наполягало на понад 11 мільярдах доларів. Тобто суд призначив репарації в обсязі менше як 3% суми, яку вимагала жертва агресії.
— Збитки, завдані Україні російською агресією, набагато більші, аніж 500 мільярдів євро, — каже Борис Бабін, юрист-міжнародник, доктор юридичних наук. — Калькуляція шкоди залежить від того, кому вона спричинена. У нашому випадку мова йде про державу Україна, територіальні громади, окремих громадян, бізнес. Тобто коло осіб, котрі мають право отримати компенсацію, дуже широке. До речі, на сьогодні є Міжнародний реєстр збитків, завданих агресією Російської Федерації Україні, котрий створений під егідою Ради Європи.
— Але чи реально буде змусити Росію за все заплатити?
● Б. Попов:
— Юридична основа для цього вже сформована: є рішення Генасамблеї ООН про необхідність компенсацій, рішення ЄСПЛ про відповідальність РФ за порушення прав людини та руйнування. Але ключове питання — механізм стягнення.
Найпростіший сценарій — якщо Росія визнає поразку й погодиться на мирні умови з включенням репарацій. Проте на сьогодні це виглядає фантастикою. Реалістичніший варіант — створення міжнародної компенсаційної комісії за прикладом Іраку, яка буде фінансувати виплати з доходів заморожених активів РФ або їхньої конфіскації. Це вимагатиме рішучості G7, ЄС і США, адже механізм потребує правових змін у юрисдикціях, де зберігаються ці активи (мова про 300 — 335 мільярдів доларів). Тобто наразі основне питання у тому, чи вистачить політичної волі Заходу перетворити заморожені активи на інструмент тиску та компенсацій. Якщо так, то шанс отримати репарації є. Якщо ні, то РФ традиційно проігнорує будь-які рішення судів, як це вже не раз робила.
● Д. Франчук:
— Загалом домогтися від РФ репарацій реально, але це буде безпрецедентний виклик для міжнародного права та дипломатії, враховуючи ядерний статус РФ та її місце в Раді Безпеки ООН. На мою думку, це можливо лише за умов поразки Росії у війні або глибокої трансформації країни, як-от зміни режиму.
● О. Хмелевський:
— На Росію можна тиснути, змушуючи її сплатити за завдані збитки, через посилення санкцій. А от провести рішення про репарації через Радбез ООН не вдасться, оскільки РФ і Китай його блокуватимуть.
