...У дворі військового госпіталю — пацієнти в інвалідних візках. Курять. “Порушуєте лікувальний режим?”— жартома звертається до них Іван Держило, заступник начальника військово-медичного клінічного центру Західного регіону.
А ті підіграють, ховаючи сигарети, мовляв, виїхали повітрям подихати. Розпитую одного з чоловіків про те, що з ним сталось. 43-річний Василь каже, що на війні був чотири роки. “Опитне, Авдіївка, шахта “Бутовка”, Світлодарська дуга, — каже. — А 21 вересня стався інсульт, от тепер — у візку...”
“У госпіталь військові потрапляють і з важкими пораненнями, і з їх наслідками чи з травмами, — пояснює Іван Держило. — Сюди везуть пацієнтів зі всієї країни”.
Підіймаюсь на п’ятий поверх — у відділення гнійної хірургії. В одній з палат на ліжку — молодий хлопець із гіпсом на нозі.
“15 вересня біля Станиці Луганської отримав мінно-вибухове поранення”, — розповідає 20-річний Олександр (на війні — з 18 років, брав участь у боях біля Авдіївки, шахти “Бутовка”). Запевняє, що почувається добре. На питання, чи повернеться на фронт, сміється, мовляв, якщо візьмуть без чотирьох пальців на нозі, то — авжеж!
На тому ж поверсі у відділенні травматології — 32-річний Олег (позивний “Тигр”). 22 вересня у Південному отримав поранення від РПГ (ручний протитанковий гранатомет). Це сталося в неділю, а отямився боєць лише в середу — у Харкові, куди його доправили вертольотом. Тепер проходить лікування у Львові. На руках бійця — сліди від осколків, один — на чолі. Лікарі кажуть: цей осколок міг бути фатальним. Обидві ноги Олега перебинтовані, на лівій — ще й апарат Єлізарова. “Через десять днів мають рентген робити, аби дізнатись, як права нога зрослась, там два переломи й тріщини, — ділиться “Тигр”. — У лівій, напевно, доведеться пластину ставити...”
Микола Гейник (позивний “Хірург”) після виходу з Іловайського котла потрапив у полон. А травму отримав у ДТП на... пішохідному переході.
Коридором відділення разом із дружиною прогулюється 54-річний Микола Гейник (позивний “Хірург”). Лікарі називають його “людина-легенда”. Під час виходу з оточення під Іловайськом він потрапив у полон, чотири місяці був у Сніжному, Донецьку.
“Треба було подивитись, як у них там справи”, — жартує Микола Ярославович, спершись на милиці. Цьогоріч він працював провідним хірургом у військовому госпіталі в Покровську (Донеччина), а недавно повернувся додому й потрапив у ДТП, йдучи по пішохідному переходу...
Уже вийшовши надвір, у сквері звертаю увагу на чоловіка у візку, до якого підходить молода жінка із горнятком кави. Наступного дня в цього пацієнта запланована чергова операція, та настрій — бойовий. “Мають видалити камінь з лівої нирки, це пов’язано з мінно-вибуховим пораненням у хребет, яке я отримав у серпні 2014 року біля Дебальцева (між населеними пунктами Жданівка і Нижня Кринка)”, — розповідає 27-річний Віктор Легкодух.
Віктор Легкодух представлятиме Україну в “Іграх нескорених”.
Віктора нагороджено орденом Богдана Хмельницького. Після поранення він залишився на службі, тепер викладає в Академії сухопутних військ, нещодавно отримав чергове військове звання — капітан. А наступного року представлятиме нашу країну на “Іграх нескорених”.
“Я завжди любив займатись спортом, роблю це і тепер, — розповідає Віктор Легкодух. — Займаюсь греблею, підтримую спортивну форму в тренажерній залі”. Запитую, чи поряд — його наречена? “Ми одружені, — усміхається Галя. — Люди часто припускають, що лише заручені, кажуть, що ми — дуже романтична пара”.
Неподалік гуляє ще декілька чоловіків. В одного перебинтована стопа, боєць спершу відмовлявся розповідати про себе, але зрештою зізнався: “Та це з моєї вини сталося. На пальці був мозоль, потім з’явилось нагноєння, от я і провів собі сам хірургічне втручання, — сміється 45-річний Віталій. — Я думав, усе минеться, та палець довелось відрізати”.
Ще два місяці тому Віталій був на Сході, це вже третя його ротація.
“Ще трохи побуду тут, підлікуюсь і назад, на службу”, — усміхається. Поряд — молоді хлопці, один (строковик) потрапив сюди з бронхітом, інший (контрактник) — з пневмонією.
31-річний Леонід важко ступає на ногу, каже, вже й не рахує, скільки разів потрапляв до госпіталю. Тепер змушений лікувати варикозне розширення вен, яке розвинулось після поранення у ногу (це сталось під Дебальцевим).
“Я народився на Житомирщині, виріс у Керчі. На війну пішов добровольцем у 2014 році, — розповідає. — Недавно дзвонив до рідних у Крим, ті жалілись, мовляв, медицини немає, лікарі лише гроші тягнуть, роботи не знайти. А я їм і нагадав, що самі ж хотіли до Росії, от тепер і маєте...” Чоловік, якого нагороджено орденами Богдана Хмельницького й “За мужність”, сподівається знову вирушити на Схід — захищати кордони рідної землі. Каже, що вірить у перемогу нашої країни! Як і всі, кого я тут зустріла.
Читайте також про те, як на танцях для пенсіонерів у столиці шукають кохання і... квартиру
