У суботу ввечері на танцмайданчику столичного "Гідропарку" — людно. Особливо багато тут пенсіонерів. Задля чого вони приходять на дискотеку?
...Під липою зібралася компанія: троє чоловіків та дві жінки 70+. Підходжу познайомитися. “Ти що, з Окружної? – гримає на мене пенсіонерка, що сидить на лавці. — Тільки там так стоять”, — вказує на мої перехрещені ноги. Згодом дізнаюся, що молодих самотніх жінок тут дуже не люблять. Бо вони, мовляв, приходять сюди шукати старих чоловіків із квартирами.
“Мені 33 роки. І помирати буду в 33. І тільки в активній позиції!”, — жартує один із чоловіків, що представляється Анатолієм Олександровичем. У 1990-х він був мером міста на півночі Сибіру. Потім переїхав до Києва, створив фірму з обслуговування і прокладання телекомунікаційних мереж. Із віком передав справу іншим, а сам почав насолоджуватися життям. І пішов на танці.
“Отримую три види задоволення: естетичне, фізичне і психологічне. Набираюся позитивних емоцій, налаштовую себе на активний спосіб життя, скидаю кілограми. Це раз. По-друге, може, здибаю тут людину, з якою зможу ширє, глубже і дальше заглянути в майбутнє”, — каже, усміхаючись.
До Анатолія Олександровича підходить товариш, 72-річний Павло Михайлович. Перед цим він жваво підскакував під польку. “Уже ноги болять”, — каже. Колишній водій на танці ходить два роки. “З моєї пенсії — 2 800 — тільки й вистачає, що тут відпочивати безплатно”.
На сусідній лавці туляться одне до одного кучерява блондинка років за 60 у джинсах та трохи старший за неї чоловік, вбраний по-молодіжному – у куртку-бомбер, штани з накладними кишенями, кеди та кепку.
“Якось моя донька гуляла тут із дитиною на гойдалках. Ішла повз танці, зняла відео. Показала його вдома і каже: “Мамо, йди танцюй. Другого чоловіка собі знайди. Будеш ходити до нього на чай. Він — до тебе”, — заливається сміхом жінка. — От у мене вже є друг. А до цього 42 роки жила з алкоголіком. Через водку мусила його покинути три роки тому. Мені було так тяжко, що хотіла померти. Навіть коли вже пішла від нього. А тут віджила. Я й не думала, що у такі роки може з’явитися таке палке чувство”.
“Тільки не розказуй всіх подробностєй”, — сміється кавалер і тягне кохану за руку на повільний танець. Саме починає грати музика з еротичної французької стрічки “Еммануель”.
“Прітяженіє!”, — гукає на ходу жінка.
Край танцмайданчику зайняла група з трьох жінок. Колишня завмагазину пані Ніна залишилася відпочивати, поки подруги танцюють. Має чудовий макіяж, елегантний шалик на шиї. Танців не пропускає уже четвертий рік.
“Після смерті чоловіка я була у сильній депресії. А потім сусідка запросила піти погуляти по Гідропарку. А тут старички танцюють, — каже. — Сподобалося, почала ходити. Свіже повітря, музика, спілкування повернули мене до життя. Я не прийшла чоловіка шукати. Якщо чесно, не бачу собі тут когось до пари. Хоча тут цікавіші чоловіки, ніж просто деінде. Бо активні. Хай із паличками приходять, та не лежать вдома”.
Мініатюрна жінка з яскравим макіяжем – червоними губами та масивно намальованими, здивовано піднятими бровами — після танцю сідає на лавку. Закидає ногу на ногу, поправляє біляві локони, що вибилися з-під берета.
Її чоловік помер майже 10 років тому. У 67 прийшла сюди. “Відчула, ніби мені лєт 17. Всі чіпляються, знайомляться”, — каже Галина Павлівна.
...За п’ять хвилин до 20.00 на майданчику лишається зо 30 пар. До апаратури в альтанці під’їжджає тачкою молодик. Вимикає, вантажить. Чоловіки зі своїми супутницями йдуть разом до метро, а потім ще довго прощаються на платформі “Гідропарку”. Хтось із них знайшов дружбу, хтось кохання, а декому, може, й квартира дістанеться:)
Читайте також про стиль життя українських селянок.
