Нещодавно заступник керівника Офісу президента Руслан Рябошапка заявив, що команда Зеленського створить законопроект, який передбачатиме матеріальну винагороду викривачам корупції у розмірі 10% суми завданих збитків державі або суми хабара. Окрім того, викривач отримає захист від держави.
Про плюси та мінуси впровадження такого законопроекту розмовляємо з Іриною Бекешкіною, соціологинею, директоркою фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва; Владиславом Дзівідзінським, політичним експертом; Оксаною Нестеренко, керівницею Міждисциплінарного науково-освітнього центру протидії корупції в Україні; Олександром Майбородою, заступником директора Інституту політичних та етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАНУ.
— Нагадайте, куди сьогодні громадянин України може повідомити про корупціонера?
О. Нестеренко:
— Про корупцію можна повідомити в Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань, а також у поліцію, СБУ, прокуратуру.
Втім варто розрізняти рівень корупції. Якщо мова про, наприклад, хабар у лікарні, то слід звертатися у поліцію, якщо йдеться про великі корупційні схеми за участю високопосадовців, то слід звертатися в НАЗК, ДБР, НАБУ. У першому випадку і диктофонний запис згодиться як доказ, а ось якщо це хабарі у великих розмірах, то, як засвідчує практика, що більший розмір хабара, то ширша доказова база потрібна для його викриття.
— У Зеленського пропонують винагороджувати за те, що повідомив про корупціонера. А чи є подібна практика за кордоном?
— Так, зокрема у США. Спершу людина повідомляє про факт корупції у правоохоронні органи. Далі розслідування, судовий процес, де вирішують, чи був факт корупції. Якщо в суді довели, що звинувачення правдиві, то стартує новий процес, у якому позивач доводить, що злочин розкрито завдяки йому, і він претендує на 10 — 30% коштів, що фігурують у справі. Такі судові процеси тривають роками. У США виникла окрема ланка юриспруденції, яка займається саме такими процесами, що свідчить — цей вид правової діяльності став комерційним.
— Як думаєте, що більше заохотить українців викривати корупціонерів — совість чи таки матеріальна винагорода?
О. Майборода:
— Корупція — це злочин. І, як про будь-який інший злочин, кожен громадянин повинен повідомляти про нього правоохоронців.
О. Нестеренко:
— У матеріальному заохоченні викривачів, як на мене, немає необхідності, адже інформації про хабарництво і корупцію достатньо, скажімо, навіть у Національному антикорупційному бюро України. Проблема — в неналежній роботі з доведеними фактами корупції судової ланки, антикорупційної прокуратури.
Крім того, матеріальна винагорода може погіршити ставлення людей до викривачів корупції. Про це свідчать дослідження в США. Там за останні п’ять років ставлення суспільства до викривачів сильно погіршилось саме через винагороду, яку вони отримують.
А ось те, що цей закон, як заявлено, гарантуватиме безпеку викривачів корупціонерів — надважливо. Адже наразі в Україні немає такої соціальної процедури, як гарантія безпеки життя викривача та його сім’ї.
— Які ще ризики вбачаєте у такому законі?
В. Дзівідзінський:
— Цей закон сприятиме тому, що люди писатимуть одне на одного доноси. Тож можна очікувати масової недовіри в суспільстві.
І. Бекешкіна:
— Є великий ризик того, що люди подаватимуть хибну інформацію з метою комусь помститися, когось підставити, змусити жертву бігати по судах. У законопроекті має бути прописана відповідальність за брехливі свідчення.
О. Майборода:
— Так, якщо не створити механізм покарань за неправдиві свідчення, то правоохоронні органи будуть перезавантажені справами, відкритими на основі безпідставних звинувачень, корупціонери зможуть далі спокійно робити свою справу, а Україна перетвориться в країну донощиків.
Читайте також про те, як Верховна Рада готується зустріти депутатів
