Завтра в Україні починається Масниця. Останній тиждень перед Великим постом ще називають Масним, Сиропусним або ж Колодієм. Зазвичай він в Україні минав у гуляннях та забавах.
Сьогодні багато хто називає цей тиждень “Масляною” і закликає готувати млинці. Та чи це справді українська традиція?
"Усі ці фрази “на млинці до тещі” — наслідки радянського нав’язування культури, не притаманної нашому народу, – каже Юрко Пуківський, етнолог. – До слова, українці — не єдині, хто відзначає свято завершення зими. У чехів, до прикладу, воно називається Менсопуст, у словаків — Фашіанг, у Польщі — Запусти, а у росіян — Маслєніца. Саме від цієї назви й утворюють форму “Масляна” для українців. Наші предки це свято ніколи так не називали! Найбільш поширеною назвою була Масниця, та вживати могли також Колодій, Запусти, Пущення, Заговини, Сирний тиждень тощо. Згодом Церква приурочила його до останнього тижня перед початком Великоднього посту. Щоразу це інші дати, але приблизно — кінець лютого — початок березня. Цьогоріч це 4 — 10 березня".
— Яка основна українська страва на Масний тиждень?
"Вареники з сиром, щедро политі сметаною чи маслом, – розповідає Леся Горошко-Погорецька, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця відділу етнології сучасності Інституту народознавства НАН України. – “Почекайте, вареники, прийде на вас Масниця”, — казали у народі.
Цього тижня споживали багато молочних страв. На Лівобережній Україні за 7 днів до Великого посту вже не їли м’яса. На Правобережжі могли споживати й м’ясні страви, проте основними були молочні, а ще — яйця та риба".
"Усі ці фрази “на млинці до тещі” — наслідки радянського нав’язування культури, не притаманної нашому народу".
— Які обряди традиційні для Масниці?
Ю. Пуківський:
"Найпопулярніший — колодка. Брали невелике дерев’яне поліно, прикрашали його квітами, стрічками. Чіпляли неодруженим молодим людям, переважно парубкам, бувало, що і їхнім батькам. Це була символічна кара — за те, що не встигли пошлюбитися до початку Великого посту. Відкупитися можна було частуванням — удома чи в корчмі, або ж грішми. Самому відв’язувати колодку не годилось.
До слова, аналоги такого звичаю є і в інших країнах — Словенії, Білорусі, Хорватії".
Л. Горошко-Погорецька:
"Старші, уже заміжні жінки, збирались “колодкувати” у корчмі або у когось у хаті. Одна лягала на піч і удавала, що народжує. “Що з вами, кумо?” — питала сусідка. “Ой, болі мене беруть...” Так у понеділок “народжувалась” Колодка чи Колодій. У вівторок Колодія “хрестили”, у середу були “похрестини”, в четвер Колодка “помирала”, в п’ятницю її “хоронили”, а в суботу “оплакували”. У неділю, останній день Масного тижня, “волочили Колодку” — були гучні гуляння та танці. Вважалося, що забави з колодкою, співи та заклики впливали на родючість землі.
Наші предки цього тижня дозволяли собі багато спиртного. “Чому мені горілочки не пити, коли в мене хорошії діти”, — співали по шинках".
Читайте також про філософію щастя українських селянок, яким за 70.
