За зиму тварини виділили чимало поту й жиру у вовну, тому її треба зняти. І роблять це саме тепер — адже до початку травня, коли вівці підуть на полонину, треба, аби вони трохи обросли.
“Овець починають стригти з 10-місячного віку, — розповідає "Експресу" Роман Бойчук, ветеринар та власник овець із села Космач, що на Івано-Франківщині. — Перед стрижкою майже добу не годують”.
Стрижуть спеціальними машинками або великими, так званими циганськими, ножицями, леза яких завдовжки 25 — 30 сантиметрів.
Той, хто ніколи не бачив, як стрижуть овець, може навіть злякатися. Адже перед процедурою тваринам зв’язують мотузкою задні ноги.
“Навіщо так мучити бідолах?” — запитую у ветеринара. “Ніхто їх не мучить, — усміхається пан Роман. — Жодна тварина від зв’язування не страждає, навіть не кричить. Баранам та вівцям слід лише зафіксувати ноги, аби вони під час стрижки не смикалися. Бо якщо смикнуться — їх можуть поранити”.
До речі, деякі господарі мотузці не довіряють. Тож тварин під час стрижки тримають помічники.
Щоб підстригти, вівцю чи барана ставлять на невеличке підвищення, зроблене з кількох збитих дощок. Починають із голови, далі забирають вовну з шиї, ніг та живота. Насамкінець стрижуть боки, спину. Вовну залишають лише на хвості. А ще після стрижки тваринам на хвости прив’язують червоні нитки. Це давня карпатська традиція — аби не зурочили.
Вправний господар стриже одну тварину машинкою 10 хвилин, ножицями — 15 — 20. “Постригти барана чи вівцю треба з першого разу, — пояснює пан Бойчук. — Двічі проводити машинкою чи ножицями по одному й тому самому місці не можна, бо якість вовни знижується. Вона стає посіченою, переробити таку важко”.
З однієї вівці настригають 3 — 5 кілограмів вовни, з барана — 5 — 7. До речі, коли тварина добре вгодована, то й стригти її легше, бо на вовні є жир, ножиці наче “їздять”.
Зістрижена вовна має різкий, не дуже приємний запах. Її можна зберігати у полотняних мішках у добре провітрюваному приміщенні 10 — 15 років. Або одразу продати, щоправда, ціна символічна — 12 — 15 гривень за кілограм. Мита вовна дорожча — 40 — 50 гривень за кілограм.
“Я кип’ячу воду у великому казані, вкидаю вовну в окріп, перед тим вибравши з неї сіно й трачиння, бо ж вівці ходили всюди, за руно все це зачіплялося, — розповідає Роман Бойчук. — Допоки вовна в окропі, помішую воду великою палицею. Через 10 — 20 хвилин витягаю та полощу у джерельній воді. Після цього вовна вже не має різкого запаху”.
Вимите руно горяни сушать на парканах. За сонячної погоди вовна висихає за два дні.
Далі за роботу беруться жінки, які спеціальними довгими металевими гребенями чешуть вимиту овечу шерсть. Із такої можна прясти нитки, з яких потім тчуть знамениті гуцульські ліжники, килими, плетуть одяг. Останні декілька років майстрині зі столиці ліжникарства — села Яворів — тчуть також ліжникову тканину, з якої шиють верхній одяг в етнічному стилі. Ціна такого — від 2 до 20 тисяч гривень. А починається все з овечої стрижки...
Радимо прочитати про новації при реєстрі землі.
