На засіданні Тристоронньої контактної групи із врегулювання ситуації на Донбасі домовились про початок розведення військ у Петрівському та Золотому. Про це президент України Володимир Зеленський повідомив учора на брифінгу.
Про те, що українські військові готуються до розведення військ уздовж усієї лінії розмежування на Донбасі, повідомляв раніше і командувач Операції об’єднаних сил Володимир Кравченко. “Таке завдання визначено начальником Генерального штабу Збройних сил України, міністром оборони України та главою держави”, — сказав він.
Місто Золоте, нагадаємо, складається з п’яти селищ. Селище Золоте-4 було повністю взяте під контроль Збройних сил України 3 липня 2018 року. Наші військові метр за метром відвойовували цю територію. А сьогодні чекають наказу відходити...
Які настрої сьогодні у Золотому? Ось що нам розповіли ті його мешканці, з якими вдалось сконтактуватись.
“Я проти відведення ЗСУ з нашої території, — каже Марина, жителька Золотого. — Якщо наших військових тут не буде, то прийдуть сепаратисти. Не думаю, що будуть когось жаліти. Наші війська можуть йти тільки вперед, але не назад! Ми їх не відпустимо!”
“Не можна звідси забирати наших військових! — каже 82-річна Валентина Ващенко, жителька Золотого. — Якщо це станеться, то на нашу територію прийдуть росіяни. Тоді тут буде просто “м’ясо”. Ми хочемо жити в Україні! І втікати нам нікуди. Тут ми, наші діти, внуки, правнуки, наші хати”.
На думку Костянтина Ільченка, ексглави військово-цивільної адміністрації Золотого, розведення сил у Золотому матиме два варіанти розвитку подій, і обидва погані.
“Якщо розведення буде відбуватися так, як це було у Станиці Луганській, то це жах, — каже він. — Адже з нашого боку війська відходять, а з іншого — підходять! При цьому нема контролю виконання зобов’язань сторін. Це за фактом військово-тактична операція.
Другий варіант теж вважаю поразкою і здачею у полон мирного населення. Це місто включає ще чотири селища (Золоте-5 — окуповане), що розташовані біля шахт. У разі розведення сил лінія оборони буде проходити у центрі міста, де розташована військово-цивільна адміністрація. Відтак Золоте-4, Золоте-3 і частина самого міста стануть сірою зоною, неконтрольованою територією між позиціями українських та російських військ.
Так чи інакше сюди будуть заходити бойовики. Усі балачки про те, що на цій території хтось з боку України контролюватиме порядок, як на мене, казки. Боюсь, що може повторитись історія з Дебальцевим, коли ціле місто просто здали з усім населенням ворогові. А людей потім убивали, катували, знущалися лише за те, що вдома у них були українські прапори...”
За словами пана Ільченка, у Золотому мешкає 17 тисяч людей. Функціонують чотири школи.
“Коли дивлюсь на дітей, у мене захоплює дух, — каже він. — Вони такі життєрадісні... Ми завжди заспокоювали діток, говорили, що Україна — це щит із мечем, нічого не треба боятися, бо наші бійці захистять! А що тепер буде? Як цим дітям дивитися в очі?”
Інна Деміденко, нинішня в. о. керівника Військово-цивільної адміністрації у Золотому, каже, що не вірить у те, що наші військовослужбовці просто розвернуться і підуть із Золотого...
“Такого не може бути, — каже Інна Деміденко. — Розведення сил має відбутись, лише якщо сюди введуть іноземних спостерігачів чи представників ОБСЄ. Адже не може бути так: просто розходимось і все. Потрібен чіткий механізм дій. Бо інакше як це — хлопці стояли тут, гинули, щоб нині просто піти з української землі, не розуміючи, що далі?
Гаразд, президент ставить завдання, але є органи, служби, які мають знайти правильні шляхи вирішення та виконання цього завдання...”
Волонтер Юрій Печений розповідає, що раніше мешканці Золотого з острахом і недовірою ставились до
українських військових. Утім швидко всі їхні побоювання розвіялись.
“Жителі Золотого зрозуміли, що це — наші захисники, які прийшли охороняти і допомагати. Місцеві подружилися з військовими. Годують їх, допомагають і речами, і дровами, — каже Юрій Печений. — А окупанти будуть за це переслідувати. Вони мститимуть.
Інформація про наших людей у них є. Ще у 2015-му нашим волонтерам, активістам телефонували, погрожували. Як тільки буде розведення військ, у нас, людей із Золо- того, єдиний вихід — утікати. Бо бойовики обов’язково заступлять на наші позиції. Вони не дотримуються жодних домовленостей! Ми тут живемо і знаємо, як усе відбувається, як і хто по нас стріляє. А верхівка влади сюди не їздить. То, мабуть, до кінця не розуміє, до чого може призвести такий план.
Наші солдати відвойовували тут своєю кров’ю кожен метр! Кожен метр звільнявся ціною втрат. А тепер просто залишити кілометри нашої землі ворогові? Усі шоковані.
Наше місто вигідне бойовикам. Тут є залізнична колія, яка веде до Луганська, а також — важливі автомобільні шляхи”.
...Наразі, як каже Костянтин Ільченко, українські військові залишаються на місцях, біля Золотого. Поки вони на позиціях, місцеві говорять — спимо спокійно. “Відпускати їх не хочемо!” — повторюють мені.
Читайте також текст про осінній призов.
