Українці — трударі, тому нам так тяжко живеться, — Валерій Шевчук

Життя і принципи шістдесятника, людини-легенди.

“Наш народ не дурніший за інші. Ми відбулися!”, — каже Валерій Шевчук.
“Наш народ не дурніший за інші. Ми відбулися!”, — каже Валерій Шевчук.
Фото Діани Квасневської

Їх називають “шістдесятниками”. Вони кинули виклик часу і тодішній владі. Багато хто заплатив за це роками неволі, втратою роботи чи життєвого комфорту. Але їхні характер, воля  їхня жертва дали країні шанс не розчинитися у радянському болоті. Як живеться цим людям сьогодні? Чи віддячили ми їм належно? Як вони сприймають те, що діється в Україні? Про що мріють сьогодні? До Дня незалежності України “Експрес” підготував серію статей “Шістдесятники. Люди-промені”.

...У серпні класикові української літератури, авторові майже 170 виданих книжок, Валерію Шевчуку виповниться 80 років. Їду на зустріч із письменником за 20 кілометрів від Києва, у письменницький кооператив, де він живе вже майже тридцять років.

Валерій Олександрович виходить мені назустріч. Стежка до хати заросла дрібними ромашками. Цегляний двоповерховий будинок тоне в зелені. У коридорі на дверях — плакат із Шевченком, над стелажем із книжками — ікона Матері Божої.

Зупиняємося у просторій вітальні. На стінах — обкладинки книжок у рамках.

Народився Валерій Шевчук 1939 року в Житомирі. “Материна родина була римо-католицької віри, писалась поляками, хоч у сім’ї завжди говорили українською, — каже літератор. — Мій батько був шевцем, але багато працював над собою, щоби стати студентом педагогічного інституту. “Коли тебе люди не пошанували, а ще й зробили зло — не сварися, просто більше ніколи не май з ними діла”, — казав він. Настанови батька сформували мій світогляд”.

Мету свого життя він, як стверджує, сформулював для себе ще в десятому класі: повернути українській літературі, спаплюженій тогочасною ідеологією, чесність. “Я присвятив цьому все своє життя.

Мати казала, що я поводжуся, наче справжній націоналіст, — згадує. — Коли довкола нас зміцнювався радянський лад, ми, шістдесятники, закладали основу для знищення цієї людиноненависницької держави — СРСР”.

/storage/2019/08/03/image/md_4xjV_67772914-713082795795179-6422126870992519168-n.jpeg

“ПИСАВ ЩОДНЯ, ІНАКШЕ НЕ ЗМІГ БИ ВИЖИТИ”

Після школи Валерій Шевчук мав намір стати геологом, надумав вступати до Львова в лісотехнічний інститут. Але, почувши, що його можуть відправити до Сибіру (за розподілом навчального закладу), забрав документи та повернувся додому. Пішов у будівельні підсобники, згодом закінчив училище, рік працював бетонником. Пригадує, як його покликав майстер і сказав: “Оце на тебе дивлюся, тобі тут, між нами, не місце. Йди вчитися!”

“І поїхав я вступати на історичний факультет Київського університету”, — пригадує. Повернувся до Житомира власним кореспондентом київської газети. Став писати новели.

“Коли мої писання з’явились у журналі “Літературна Україна” в 1962 році, про них негативно написали київські газети. Мене десь на рік перестали друкувати, — каже Валерій Олександрович. — А потім — армія”.

Письменник два роки прослужив на Кольському півострові, у Заполяр’ї. “Писав щодня, інакше не зміг би тут вижити. У середовищі дикого офіцерства, ідіотських звичаїв радянської армії, до якої в мене серце ніколи не лежало, я дуже страждав. І тільки написання листів дружині мене рятувало”, — усміхається.

На столі письменника — комп’ютер. “Користуєтесь технікою?” — цікавлюсь.

“Та намагався. Сів друкувати свої вірші, але частина збірки видалилась, — зітхає. — Тому більше за це не берусь”. Твори Валерій Шевчук пише від руки, а потім друкує на машинці.

/storage/2019/08/03/image/md_IJX5_67952268-1236342729904662-7428924560168189952-n.jpeg

“ТУТ НЕМА ТАКОГО ТЮТЮНУ”

Письменник запрошує випити кави. Бере люльку: “Вона у мене з юнацьких часів. Подарунок, куплений за кордоном. А тютюн мені братова донька купує на житомирському базарі й надсилає до Києва. У столиці нема такого”.

У 1980 році письменникові дали Шевченківську премію. Каже, що здивувався тоді, адже ніколи не вписувався у рамки офіційного мистецтва. “Нині платять пенсію десь три тисячі. За Шевченківську премію не доплачують, за два ордени Ярослава Мудрого — теж. Щось підзаробляю, видаючи книжки. Та тепер дуже важко, бо тиражі валяться, — зауважує. — Нелегко, але я голодний не сиджу, дах над головою маю. А що мені ще треба?”

Виходимо у двір. Валерій Олександрович сідає у крісло, запалює люльку. У саду виспівують птахи. З яблук, що тут достигають, письменник робить домашнє вино. Згодом побачу в підвалі декілька рядів наповнених ним трилітрових банок.

“Пам’ятаю, як під час вручення нагород наші митці дякували партії та уряду. Я був єдиним чоловіком, який не робив цього. Просто виступив, говорив відверто, хоча розумів, що це шлях до неприємностей. Але я чхав на це. Для мене було важливо залишитись у цьому світі щасливим, а для того потрібно було залишатися собою”, — каже письменник.

ВСЕСВІТ ІЗ КІМНАТИ

...Піднімаємось дерев’яними сходами на другий поверх у кабінет Валерія Олександровича. Одна стіна закладена книжками. На інших — афіші з творчих вечорів письменника, зображення Шевченка, Сковороди, живопис, ікона та хрест. На шафі висить рубель (вузька дерев’яна дошка з поперечними зарубками та ручкою) — ним бабуся Шевчука колись прасувала білизну. Над дверима кабінету — підкова.

Один зі стелажів заповнений книжками Шевчука. Ось видана в Ірані перською мовою, далі — польською, угорською, англійською... Загалом його твори перекладено 22 мовами світу.

Зараз письменник працює над перекладами творів Бартоломея Зиморовича. "Перед цим перекладав твори його молодшого брата "Роксоланки або руські дівчата", — каже. — Ці автори писали польською мовою, але там українські імена, звичаї XVII століття. Дуже хочу, щоб у Львові спорудили пам'ятник цим братам — адже вони найвидатніші поети того часу".

Валерій Шевчук має викладацький досвід. Але маленький: “У 80-х мене вмовили викладати на літературній програмі в Київському університеті. Тоді сказав студентам: “Хто не хоче слухать — вийдіть”. Залишилось три особи з двадцяти. Я побачив, що там такі “дундуки” сидять, що за декілька місяців покинув ту справу. Більше не піддавався такій спокусі.

Я людина не дуже компанійська, — наголошує. — Я — кабінетний вчений. Хочу, як писав Євген Плужник, “Всесвіт бачити з кімнати”. Моя робота дає мені самодостатність, надихає працювати для людей. Наш народ не дурніший за інші. Ми відбулися!

Але нашу історію треба популяризувати, нашу справжню історію, без нашарувань”.

Згадує письменник і про своє велике прагнення.

"У мене була мета повернути українській літературі її гуманістичний патос, адже наша література завжди була на загальноєвропейському рівні пізнання світу й людини, — каже він. — Тому я не визнавав російської літератури. Вважав, що ми мусимо повернути собі образ цивілізованої нації. І присвятив цьому все життя".

Валерій Шевчук наголошує, що кожен має знайти собі літературу до душі, а передусім знайти самого себе: "Для розуміння себе потрібно мати глибоке бажання збагнути те, чого досі не розумів", — говорить. 

Коли питаю про майбутнє держави, відповідає: "Я ніколи не гадаю, що буде… Буде так, як треба. Думати про те, яким буде майбутнє — це велика людська наївність. Ще давні римляни казали: "Лови день!". І в цьому дні зроби добро, яке можеш".

“ЗНИЩИТИ НАС НЕ МОЖНА”

“Український народ пройшов гарний шлях до єднання, — розмірковує Валерій Олександрович. — Об’єдналися нарешті проти Росії. Так, це кров’ю дається, та не ми в цьому винні. Ми не хочемо чужих територій. А коли поруч є варвар без моралі, то треба боротись. Візьмімо бандерівців. Вони не мали шансу перемогти величезну радянську армію, але боролися. Так, вони були “лицарями абсурду”, але створили передумови для воскресіння нації у подальшому”.

Однак повчати людей письменнику не до душі: "В іншій людині шукаємо те, чого хочемо досягти самі. І навпаки, — філософує митець. — А коли наші думки збігаються — ми єднаємось. Це і є прозріння нації. А прозріла нація буде жити. Це відбувається на духовному рівні".

Валерій Шевчук розповідає, що ходив на Майдан. “Це копія давніх козацьких рад, коли збирались люди та колективно вирішували справи, — каже. — У моїй книжці про козацьку державу багато пояснень феномена Майдану, підтверджених документально.

Нам багато біди зробили, але знищити нас не можна. Якщо ми пройшли важкий багатотисячолітній шлях боротьби і збереглись, то ми є і будемо. Я в це вірю!”

“Я НАЛЕЖУ ДО ЗАБУТИХ ПИСЬМЕННИКІВ”

У кабінеті літератора спекотно. Робочий стіл — перед балконом. Він повністю закладений книжками, різними баночками, ручками, аркушами. Біля друкарської машинки — лампа та попільничка.

“Я належу до забутих письменників, — сміється Валерій Олександрович. — Мало хто цікавиться тим, чим я займаюсь”.

Звертаю увагу на сімейні фотографії. “Доньки вже дорослі, живуть у Києві. Приїжджають рідко, бо вони — люди міста”, — каже із сумом. Показує фото батька, матері, брата Анатолія — на два роки старший, був його провідником у світ літератури. Анатолій відсидів п’ять років у таборах Мордовії за спробу поширити нелегальний текст.

...Виходимо на просторий балкон, обвитий диким виноградом. Валерій Олександрович сідає на стілець та знову запалює люльку.

“Щоби писати, я мушу відчути внутрішній сигнал, — каже. — Перед тим стаю ледачим, потім відчуваю якийсь процес усередині. Далі — сигнал, мушу відразу писати. Тоді вже пишу не я, а наче якась інша сила змушує мене це робити”.

...Надходить вечір. Проводжаючи мене, письменник підбиває підсумок: “Знаєте, є між людей хижаки та трударі. Хижаки прагнуть усе забрати, вкрасти. А трудар — це творець, не злодій. Він задоволений тим, що має. Уся його сила — у праці, у користі для світу. Так і народи — є трударі, а є хижаки. Українці — трударі, тому нам так тяжко живеться”.

Читайте також фрагмент інтерв'ю з Дмитром Ступкою

Автор: Діана Квасневська
Подробиці
Фото: РосЗМІ

У Кремлі вважають Одесу історично російським містом.

30.06
Подробиці
Фото: АрміяІнформ

Збільшення швидкості російських БПЛА створило проблеми для нашої ППО, але вихід знайдено.

30.06
Подробиці
Фото: т-к КіберБорошно

Ворог до останнього приховував кількість враженої техніки.

30.06
Подробиці
Фото Нацполіції України (ілюстративне).

Чоловіка просять повернути БПЛА, адже він може вибухнути будь-якої миті.

30.06
Подробиці
Трагедія в Румунії: автобус з 60 українцями потрапив в аварію

Автобус, що перевозив 60 громадян України, у тому числі 21 дитину, зіткнувся з мікроавтобусом, що перевозив п'ятьох осіб.

30.06
Подробиці
Фото zoda.gov.ua

Законопроєкт передбачає відстрочку від мобілізації на 12 місяців для тих, хто відслужив за "Контрактом 18-24".

30.06
Подробиці
Фото: wikimedia.org

Ставлення поляків до біженців з України сильно змінилося за три роки війна. І на це є кілька причин.

30.06
Подробиці
Фото ілюстративне: armyinform.com.ua

Проти школярів порушили кримінальну справу через нібито “реабілітацію нацизму”.

30.06
Подробиці
Фото ілюстративне: facebook.com/GeneralStaff.ua

Генштаб повідомив, що українські війська втримали лінію оборони та звільнили Андріївку.

30.06
Cпорт
Фото fckarpaty.com.ua

У міжсезоння футбольний клуб може наробити великого шуму на трансферному ринку й значно підсилити команду.

30.06
Подробиці
Фото ілюстративне: wikipedia.org

Нафтовий танкер Vilamoura у квітні і травні побував в Усть-Лузі та Новоросійську.

30.06
Здоров'я
Фото uk.wikipedia.org/wiki/Хантавірусний_легеневий_синдром

У людини може несподівано заболіти голова, живіт і спина, з'являється кров у сечі.

30.06
Подробиці
Понад 15 вантажівок з чеченцями заїхало в Маріуполь: ворог готує наступ на Запоріжжя

Це найбільша кількість бойовиків Кадирова, що заїхали на тимчасово окуповані території України з 2023 року.

30.06
Подробиці
Фото: wikimedia.org

Москва вважає участь західних країн у підготовці українських військових прямою участю у конфлікті.

30.06
Подробиці
Фото: ДСНС

Сьогодні, 30 червня ворогом завдано удар за допомогою БпЛА поряд з будівлею одного з районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у м. Кривий Ріг.

30.06
Подробиці
Фото з відкритих джерел

Командування Сухопутних військ продовжує публічно звітувати перед суспільством про роботу ТЦК та СП.

30.06
Люди і проблеми
Фото pixabay.com

Вартість контракту й раніше зростала на близько 10% щороку. А цьогоріч збільшиться подекуди й на 30%.

30.06
Подробиці
Фото з відкритих джерел

Російська армія має величезні переваги в живій силі та техніці над Україною, але її прогрес був повільним, і російські військові блогери звинувачують у цьому культуру військової корупції.

30.06
Подробиці
Фото з відкритих джерел

Переговори Росії та України: речник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що підштовхнути Росію за стіл переговорів тиском чи силою неможливо.

30.06
Подробиці
Фото: Генштаб ЗСУ

Російські війська знаходяться всього за 20 кілометрів від Сум – нової мети для Москви, оскільки Кремль використовує свою перевагу в живій силі в дедалі більшій кількості місць уздовж фронту.

30.06
Подробиці
Скриншот з відео

В російському Льгові у ніч на 30 червня відбулись прильоти по складах окупантів в районі залізничної станції.

30.06
Подробиці
Фото: ГУР

Вбивство російського військового: українку та росіянку засудили до 18 та 24 років позбавлення волі. Росія інкримінує їм вбивство офіцера-ракетника ЗС РФ Костянтина Нагайка.

29.06
Подробиці
Максим Устименко – Герой України: Зеленський розповів про загиблого пілота F-16

Відповідний указ № 444/2025 з'явився на сайті Офісу президента України.

29.06
Подробиці
Скриншот з відео

На Харківщині пілоти підрозділу "Фенікс" бригади прикордонників "Помста" знищили російський танк, БМП, блокпост, антену зв'язку, гармату Д-20, а також ліквідували з десяток окупантів.

29.06
Подробиці
Фото: wikimedia.org

Кремль жорстко придушує інакомислення після того, як Путін віддав наказ про вторгнення в Україну в лютому 2022 року.

29.06
Подробиці
Фото з відкритих джерел

Сенатор Грем озвучив позицію Трампа щодо нових санкцій проти Росії: за його словами, американський лідер підтримав законопроект.

29.06
Подробиці
Воїн, на тілі якого окупанти випалили Слава России, розповів про свою першу реакцію на тавро

Десантник, на тілі якого окупанти залишили "Z" і тавро "Слава России", нещодавно повернувся з полону. Його світлина з рубцями на животі облетіла соцмережі, а медики у Львові взялись допомогти чоловіку.

29.06
Подробиці
Фото зі сторінки Анастасії Приходько у Фейсбук.

Таким чином Приходько відреагувала на новину про те, що Вєрку Сердючку не покарають за виконання пісень російською.

29.06
показати більше