Українці — трударі, тому нам так тяжко живеться, — Валерій Шевчук

Життя і принципи шістдесятника, людини-легенди.

“Наш народ не дурніший за інші. Ми відбулися!”, — каже Валерій Шевчук.
“Наш народ не дурніший за інші. Ми відбулися!”, — каже Валерій Шевчук.
Фото Діани Квасневської

Їх називають “шістдесятниками”. Вони кинули виклик часу і тодішній владі. Багато хто заплатив за це роками неволі, втратою роботи чи життєвого комфорту. Але їхні характер, воля  їхня жертва дали країні шанс не розчинитися у радянському болоті. Як живеться цим людям сьогодні? Чи віддячили ми їм належно? Як вони сприймають те, що діється в Україні? Про що мріють сьогодні? До Дня незалежності України “Експрес” підготував серію статей “Шістдесятники. Люди-промені”.

...У серпні класикові української літератури, авторові майже 170 виданих книжок, Валерію Шевчуку виповниться 80 років. Їду на зустріч із письменником за 20 кілометрів від Києва, у письменницький кооператив, де він живе вже майже тридцять років.

Валерій Олександрович виходить мені назустріч. Стежка до хати заросла дрібними ромашками. Цегляний двоповерховий будинок тоне в зелені. У коридорі на дверях — плакат із Шевченком, над стелажем із книжками — ікона Матері Божої.

Зупиняємося у просторій вітальні. На стінах — обкладинки книжок у рамках.

Народився Валерій Шевчук 1939 року в Житомирі. “Материна родина була римо-католицької віри, писалась поляками, хоч у сім’ї завжди говорили українською, — каже літератор. — Мій батько був шевцем, але багато працював над собою, щоби стати студентом педагогічного інституту. “Коли тебе люди не пошанували, а ще й зробили зло — не сварися, просто більше ніколи не май з ними діла”, — казав він. Настанови батька сформували мій світогляд”.

Мету свого життя він, як стверджує, сформулював для себе ще в десятому класі: повернути українській літературі, спаплюженій тогочасною ідеологією, чесність. “Я присвятив цьому все своє життя.

Мати казала, що я поводжуся, наче справжній націоналіст, — згадує. — Коли довкола нас зміцнювався радянський лад, ми, шістдесятники, закладали основу для знищення цієї людиноненависницької держави — СРСР”.

/storage/2019/08/03/image/md_4xjV_67772914-713082795795179-6422126870992519168-n.jpeg

“ПИСАВ ЩОДНЯ, ІНАКШЕ НЕ ЗМІГ БИ ВИЖИТИ”

Після школи Валерій Шевчук мав намір стати геологом, надумав вступати до Львова в лісотехнічний інститут. Але, почувши, що його можуть відправити до Сибіру (за розподілом навчального закладу), забрав документи та повернувся додому. Пішов у будівельні підсобники, згодом закінчив училище, рік працював бетонником. Пригадує, як його покликав майстер і сказав: “Оце на тебе дивлюся, тобі тут, між нами, не місце. Йди вчитися!”

“І поїхав я вступати на історичний факультет Київського університету”, — пригадує. Повернувся до Житомира власним кореспондентом київської газети. Став писати новели.

“Коли мої писання з’явились у журналі “Літературна Україна” в 1962 році, про них негативно написали київські газети. Мене десь на рік перестали друкувати, — каже Валерій Олександрович. — А потім — армія”.

Письменник два роки прослужив на Кольському півострові, у Заполяр’ї. “Писав щодня, інакше не зміг би тут вижити. У середовищі дикого офіцерства, ідіотських звичаїв радянської армії, до якої в мене серце ніколи не лежало, я дуже страждав. І тільки написання листів дружині мене рятувало”, — усміхається.

На столі письменника — комп’ютер. “Користуєтесь технікою?” — цікавлюсь.

“Та намагався. Сів друкувати свої вірші, але частина збірки видалилась, — зітхає. — Тому більше за це не берусь”. Твори Валерій Шевчук пише від руки, а потім друкує на машинці.

/storage/2019/08/03/image/md_IJX5_67952268-1236342729904662-7428924560168189952-n.jpeg

“ТУТ НЕМА ТАКОГО ТЮТЮНУ”

Письменник запрошує випити кави. Бере люльку: “Вона у мене з юнацьких часів. Подарунок, куплений за кордоном. А тютюн мені братова донька купує на житомирському базарі й надсилає до Києва. У столиці нема такого”.

У 1980 році письменникові дали Шевченківську премію. Каже, що здивувався тоді, адже ніколи не вписувався у рамки офіційного мистецтва. “Нині платять пенсію десь три тисячі. За Шевченківську премію не доплачують, за два ордени Ярослава Мудрого — теж. Щось підзаробляю, видаючи книжки. Та тепер дуже важко, бо тиражі валяться, — зауважує. — Нелегко, але я голодний не сиджу, дах над головою маю. А що мені ще треба?”

Виходимо у двір. Валерій Олександрович сідає у крісло, запалює люльку. У саду виспівують птахи. З яблук, що тут достигають, письменник робить домашнє вино. Згодом побачу в підвалі декілька рядів наповнених ним трилітрових банок.

“Пам’ятаю, як під час вручення нагород наші митці дякували партії та уряду. Я був єдиним чоловіком, який не робив цього. Просто виступив, говорив відверто, хоча розумів, що це шлях до неприємностей. Але я чхав на це. Для мене було важливо залишитись у цьому світі щасливим, а для того потрібно було залишатися собою”, — каже письменник.

ВСЕСВІТ ІЗ КІМНАТИ

...Піднімаємось дерев’яними сходами на другий поверх у кабінет Валерія Олександровича. Одна стіна закладена книжками. На інших — афіші з творчих вечорів письменника, зображення Шевченка, Сковороди, живопис, ікона та хрест. На шафі висить рубель (вузька дерев’яна дошка з поперечними зарубками та ручкою) — ним бабуся Шевчука колись прасувала білизну. Над дверима кабінету — підкова.

Один зі стелажів заповнений книжками Шевчука. Ось видана в Ірані перською мовою, далі — польською, угорською, англійською... Загалом його твори перекладено 22 мовами світу.

Зараз письменник працює над перекладами творів Бартоломея Зиморовича. "Перед цим перекладав твори його молодшого брата "Роксоланки або руські дівчата", — каже. — Ці автори писали польською мовою, але там українські імена, звичаї XVII століття. Дуже хочу, щоб у Львові спорудили пам'ятник цим братам — адже вони найвидатніші поети того часу".

Валерій Шевчук має викладацький досвід. Але маленький: “У 80-х мене вмовили викладати на літературній програмі в Київському університеті. Тоді сказав студентам: “Хто не хоче слухать — вийдіть”. Залишилось три особи з двадцяти. Я побачив, що там такі “дундуки” сидять, що за декілька місяців покинув ту справу. Більше не піддавався такій спокусі.

Я людина не дуже компанійська, — наголошує. — Я — кабінетний вчений. Хочу, як писав Євген Плужник, “Всесвіт бачити з кімнати”. Моя робота дає мені самодостатність, надихає працювати для людей. Наш народ не дурніший за інші. Ми відбулися!

Але нашу історію треба популяризувати, нашу справжню історію, без нашарувань”.

Згадує письменник і про своє велике прагнення.

"У мене була мета повернути українській літературі її гуманістичний патос, адже наша література завжди була на загальноєвропейському рівні пізнання світу й людини, — каже він. — Тому я не визнавав російської літератури. Вважав, що ми мусимо повернути собі образ цивілізованої нації. І присвятив цьому все життя".

Валерій Шевчук наголошує, що кожен має знайти собі літературу до душі, а передусім знайти самого себе: "Для розуміння себе потрібно мати глибоке бажання збагнути те, чого досі не розумів", — говорить. 

Коли питаю про майбутнє держави, відповідає: "Я ніколи не гадаю, що буде… Буде так, як треба. Думати про те, яким буде майбутнє — це велика людська наївність. Ще давні римляни казали: "Лови день!". І в цьому дні зроби добро, яке можеш".

“ЗНИЩИТИ НАС НЕ МОЖНА”

“Український народ пройшов гарний шлях до єднання, — розмірковує Валерій Олександрович. — Об’єдналися нарешті проти Росії. Так, це кров’ю дається, та не ми в цьому винні. Ми не хочемо чужих територій. А коли поруч є варвар без моралі, то треба боротись. Візьмімо бандерівців. Вони не мали шансу перемогти величезну радянську армію, але боролися. Так, вони були “лицарями абсурду”, але створили передумови для воскресіння нації у подальшому”.

Однак повчати людей письменнику не до душі: "В іншій людині шукаємо те, чого хочемо досягти самі. І навпаки, — філософує митець. — А коли наші думки збігаються — ми єднаємось. Це і є прозріння нації. А прозріла нація буде жити. Це відбувається на духовному рівні".

Валерій Шевчук розповідає, що ходив на Майдан. “Це копія давніх козацьких рад, коли збирались люди та колективно вирішували справи, — каже. — У моїй книжці про козацьку державу багато пояснень феномена Майдану, підтверджених документально.

Нам багато біди зробили, але знищити нас не можна. Якщо ми пройшли важкий багатотисячолітній шлях боротьби і збереглись, то ми є і будемо. Я в це вірю!”

“Я НАЛЕЖУ ДО ЗАБУТИХ ПИСЬМЕННИКІВ”

У кабінеті літератора спекотно. Робочий стіл — перед балконом. Він повністю закладений книжками, різними баночками, ручками, аркушами. Біля друкарської машинки — лампа та попільничка.

“Я належу до забутих письменників, — сміється Валерій Олександрович. — Мало хто цікавиться тим, чим я займаюсь”.

Звертаю увагу на сімейні фотографії. “Доньки вже дорослі, живуть у Києві. Приїжджають рідко, бо вони — люди міста”, — каже із сумом. Показує фото батька, матері, брата Анатолія — на два роки старший, був його провідником у світ літератури. Анатолій відсидів п’ять років у таборах Мордовії за спробу поширити нелегальний текст.

...Виходимо на просторий балкон, обвитий диким виноградом. Валерій Олександрович сідає на стілець та знову запалює люльку.

“Щоби писати, я мушу відчути внутрішній сигнал, — каже. — Перед тим стаю ледачим, потім відчуваю якийсь процес усередині. Далі — сигнал, мушу відразу писати. Тоді вже пишу не я, а наче якась інша сила змушує мене це робити”.

...Надходить вечір. Проводжаючи мене, письменник підбиває підсумок: “Знаєте, є між людей хижаки та трударі. Хижаки прагнуть усе забрати, вкрасти. А трудар — це творець, не злодій. Він задоволений тим, що має. Уся його сила — у праці, у користі для світу. Так і народи — є трударі, а є хижаки. Українці — трударі, тому нам так тяжко живеться”.

Читайте також фрагмент інтерв'ю з Дмитром Ступкою

Автор: Діана Квасневська
Подробиці
Фото: wikimedia.org

Москва не здатна вести війну з Україною самотужки.

08.07
Cтиль життя
Фото з архіву Мирослава Гочачка

На схід волонтери їздять щомісяця, допомогу та передачі возять на Донеччину, Харківщину, Луганщину.

08.07
Подробиці
Скрін з відео

Освітня омбудсменка Надія Лещик дала пораду вчителям і директорам шкіл.

08.07
Життєві історії
Фото з архіву Лариси Чижик

Жінка мешкає у селі Гектари. Понад 37 років жінка вчителювала, виховала за цей час не одне покоління учнів. Нині ж найбільша втіха довгожительки - діти, 11 онуків і 16 правнуків.

08.07
Подробиці
Фото: Поліція Києва

Зловмисник вистрелив у жертву у припаркованому авто рано вранці.

08.07
Подробиці
Фото: expres.online

Американський президент розкритикував Путіна і сказав, що не залишить українців без допомоги.

08.07
Подробиці
Фото: t.me/atesh_ua

У місті помітили підрозділи щонайменше чотирьох військових формувань ворога.

07.07
Подробиці
Фото: wikimedia.org

Це перша за довгий час атака на нафтопереробні підприємства.

07.07
Подробиці
Скрін з відео

Найбільше жертв - у християнському таборі для дівчаток, що розташований на березі річки.

07.07
Подробиці
Росія б’є по будівлях ТЦК: українці нібито самі здають координати у соцмережах

Сьогодні після атаки на Запорізький обласний ТЦК та СП двох військовослужбовців госпіталізовано у стані середньої тяжкості.

07.07
Подробиці
Фото: Нацполіція

Увечері 2 липня в селі Березиній Житомирського району, поблизу автошляху Київ-Чоп, сталося два вибухи. Внаслідок цього загинули двоє людей, ще 83 отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, були пошкоджені будівлі та транспортні засоби.

07.07
Подробиці
Фото: telegram.org

Ексглава Мінтрансу Росії Роман Старовойт знайдений убитим у Підмосков'ї. За попередніми даними, він вчинив самогубство у власному автомобілі "Тесла".

07.07
Подробиці
Скриншот з відео

28-річний чоловік на Львівщині знову потрапив у соцмережі: він вкотре посадив малу доньку за кермо автівки.

07.07
Подробиці
Фото: wikimedia.org

Глава МЗС Росії Сергій Лавров пояснив позицію Росії щодо умов припинення війни в Україні. За його словами, "Москва не закрита для миру".

07.07
Подробиці
Фото: Нацполіція

Служба безпеки та Національна поліція заблокували 6 нових схем ухилення від мобілізації у різних регіонах України. За результатами комплексних заходів затримано 21-го організатора оборудок.

07.07
Подробиці
Фото: telegram.org

Курсанти Рязанського вищого училища повітряно-десантних військ імені генерала В. П. Маргелова вбили свого командира, зав'язавши стропи його парашута.

07.07
Подробиці
Фото з Вікіпедії.

Українські біженці в Нідерландах сплачуватимуть більш ніж удвічі більший особистий внесок.

07.07
Подробиці
Фото getty images.

Особливо бійців обурює той факт, що Україна знехтувала можливістю надійно укріпити прикордоння Сумщини, коли ЗСУ контролювали великі території Курської області.

07.07
Cтиль життя
Фото Ірини Бодруг

За словами матері, її дочка дуже хотіла допомагати ЗСУ, адже четверо її двоюрідних дядьків нині захищають Батьківщину на фронті.

07.07
Подробиці
Фото getty images.

Конфлікт Стармера і Макрона поставив під загрозу "Коаліцію охочих".

07.07
Люди і проблеми
Фото Н. Д.

Фінансова подушка - розкіш, яку не кожен може дозволити собі в Україні.

07.07
Подробиці
Фото Генштабу ЗСУ.

Водночас окупанти захопили два села на Донеччині та на Запоріжжі.

07.07
Подробиці
Фото з Вікіпедії.

Трамп заявив, що "багато допомагає" Україні та висловив задоволення розмовою із Зеленським.

07.07
Подробиці
Фото ГУР.

Видання пише, що Буданов зберіг посаду через підтримку міжнародних партнерів.

06.07
Подробиці
Фото з Вікіпедії.

Для Пекіна зручною є ситуація, коли всю "важку роботу" в протистоянні Заходу робить Росія, а Китай отримує політичні дивіденди.

06.07
Подробиці
Танкер Eco Wizard. Фото із соцмереж.

Від початку 2025 року це вже шостий танкер, який заходив у російські порти і постраждав унаслідок вибуху.

06.07
Подробиці
Фото з Вікіпедії.

Крім того, члени Компартії закликади Путіна "повернути місту Волгограду та Волгоградській області їхні героїчні найменування Сталінград та Сталінградська область".

06.07
Подробиці
Фото з Вікіпедії.

Будь-яка авіаційна аварія, яка змусить літак Путіна приземлитися в Брюсселі, Лондоні, Римі, Парижі, Стокгольмі, Токіо або Сіднеї, може призвести до того, що він буде змушений вирушити на суд до Гааги.

06.07
показати більше