Василь Голобородько народився та жив на Луганщині. У радянський час відмовився співпрацювати з КДБ, був робітником на шахті та в радгоспі. І завжди писав вірші.
Сьогодні 74-річний поет живе у Будинку творчості письменників в Ірпені — із Луганська довелося виїхати на початку війни.
Ще у 1966 році він написав у вірші: “Викрали моє ім’я (не штани ж — можна і без нього жити!)”. А через півстоліття “пророцтво”, можна сказати, збулося.
Журналістка газети "Експрес" запитала в нього, чи не думав поет подавати до суду за використання його імені.
"Мені пропонували друзі. Але як би я подавав? Цей герой не має нічого спільного зі мною. Ми — цілком різні люди, — каже Василь Голобородько. — Я писав “Викрали моє ім’я”, маючи на увазі викрадення імені “Русь” для назви колишнього Московського князівства".
Він жив у різні періоди, в різних державах та за різних президентів. На запитання, коли було найважче, відповідає так: "Блага все життя проходять повз мене. У моєму житті переплітаються проблеми суспільні та особисті. Ось чому я живу в Будинку творчості письменників в Ірпені, у жахливих умовах? Я більше не маю де жити. Не тому, що я так захотів.
Я — поет, і пишу україномовні вірші, а їх видають малим тиражем (ось тепер виходить 50 примірників моєї книги), у свою квартиру в Луганську не можу потрапити через війну.
Колись хотів обміняти її на помешкання у Львові, адже луганське середовище було некомфортним для мене. Та тепер я мрію повернутись до своєї бібліотеки. Приїхати додому..."
Повне інтерв'ю з лауреатом Шевченківської премії — про те, як КДБ схиляло його до співпраці, як він боровся за українську мову та чому став досліджувати казки — читайте у новому випуску друкованого формату газети "Експрес".
Радимо до вашої уваги текст про те, як і де живе Володимир Зеленський.
