Джордж Бревер, а нині — Юрій Фединський, приїхав жити в Україну зі США, коли мав 23 роки. Йому казали: не витримаєш, втечеш назад. Родина в Америці чекала повернення хлопця додому. Та він зміг. Усе витримав. Зараз Юрію — 43. Чоловік живе у селі на Полтавщині. Він — відомий в Україні композитор та майстер з виготовлення стародавніх музичних інструментів.
...У селі Крячківка, де живе Юрій, за даними перепису, мешкає 470 людей. Село, як село: бездоріжжя, магазинчик, хати, що порожніють...
“О-о-он там живуть наші американці, — літній чоловік показує дорогу. — У них хата, як у Шевченка, і нема паркана”.
“Відсутність паркана — серіал для села”, — сміється Юрій. Тутешні називають Фединського “американцем” чи “дачником”.
“Ми у Крячківці сім років, а люди все допитуються: чого з багатої Америки до бідної України втік?” — зі синіх очей Юрка так і сиплеться сміх. Статки американця — хата з глини та майстерня. Теж з глини. Хату Юрко збудував сам — з тюків соломи, кізяків і річкової глини. Дивлячись на цю хату-мазанку, багато хто з українців скаже, що Юрко — бідося. Та у світових масштабах таке житло вважається престижним — екологічним.
“В Америці мати таку хатину можуть собі дозволити лише дуже багаті люди. Глина, солома, очерет, земля, камінь, пісок — усе, що є справжнім, природним — там сотні тисяч доларів коштує”, — пояснює.
У приміщенні — чистота.
Глиняним стінам не заважає сучасна техніка. Підведена вода, підлога — дерев’яна. Дружина Юрія — Марія. Фединський називає її українською Мадонною. У подружжя підростає син Мирослав й три доні: Андріана, Наталя і Леся.
“І все ж: чого з Америки втекли?” — й собі допитуюся. Ще питаю, чи дійсно, як говорять, він — син мільйонера?
“Мій батько живе у США й справді є заможним чоловіком. Він важко працював, щоб покласти свої мільйони у банки інших мільйонерів. То його життя, він його таким збудував. Я так жити, як він, не хочу”, — Фединський каже, що не є рабом долара.
“Ви скромно живете. Не важко?” — ставлю незручне запитання. Знаю, що у багатого батька Юрій грошей не бере. Сім’ю утримує сам. “Я живу так, як усі українці. Не маю мільйонів, але не бідую. Є хліб і до хліба. Маємо свої картоплю, буряк, моркву... Молоко й борошно купуємо в сусідів, крупу, каву, цукор — у магазині. Моя сім’я має в що зодягнутися, а діти — чим гратися, — терпляче пояснює. — І з Америки я не втік. Я просто повернувся додому”.
...Юрій Фединський народився в американському штаті Індіана. Пізніше його родина переїхала у штат Кароліна. Мати Дорота — народжена в США від українки. Батько Ернест, також народжений в Америці, успадкував дух ірландського народу. У США в родини Юрія — чотириповерховий особняк.
Брат і сестра — сучасні американці. Філософію життя свого брата не розділяють.
“А правда, що ваша бабуся вважає, начебто у вас вселився дух діда?” — запитую. Фединський каже: це було б великою честю для нього. Його дідо, Юрій Фединський, був відомий у світі професор адвокатури.
"По маминій лінії моя родина — вихідці з України. З нашого роду в Києві була гілка Мошинських, на Полтавщині жили Чайковські, а у Львові — Фединські”, — розповідає Юрій.
Коли прийшли совєти на українську землю, то його рід, українська інтелігенція, став розбігатися по світу. Осідали в Америці, Франції, Австралії та Бразилії. Тих, хто не втік, повбивали.
“Там, в Америці, мені було дискомфортно. Я ще дитиною відчував себе не таким, як американські діти, генетично це не мій край”, — Юрій згадує, що дуже противився, коли його кликали Джорджем.
В американській родині шанували все українське, але разом із тим оберігали дітей від цього краю. У пам’яті бабусі Наталі Мошинської так і не згасли спогади про знущання комуняк з неї, ще зовсім юної, та їх винищеного роду. Тож українську мову Юрко вивчав самотужки. Прізвищем діда Фединського став підписуватися в американському виш, де навчався на музиканта.
“Коли я повідомив, що їду жити до України, то в моїй родині в Америці був великий скандал. Всі думали, що я з глузду з’їхав. Дідусь Фединський був єдиною людиною, яка мене підтримала. Казав: “Усе правильно робиш, синку”, — згадує Юрій американське минуле. Перед смертю дідусь повідомив, що залишає Юркові весь спадок: чотири мільйони доларів і старовинний родинний хрест. Старший Фединський хотів, аби Юрко на ті гроші відродив родинну спадщину й зберіг її. Дідо помер. Заповіт зник. І хрест родинний пропав.
“Великі гроші роблять великі гріхи. Вони знищують рід і роди. Люди не хочуть розуміти, що всі ми — продукт, створений генетичним кодом свого роду”. Фединський каже, що гроші наробили біди і в їхній родині. Й, очевидно, саме йому випало пройти шлях, котрий допоможе виправити збій у генетичному коді роду.
“В Америці я був чужим серед своїх. А тут, в Україні, мені легко. Хоча мене багато хто не розуміє. А я розумію всіх. Розумію, бо я такий, як всі українці. Я думаю, як українець, їм таку саму їжу, співаю українською”, — каже. І додає, що знайти себе в цьому викривленому світі — надзвичайно велике щастя.
“АМЕРИКАНЕЦЬ В УКРАЇНІ ЗБОЖЕВОЛІЄ”
...1998 рік. Час приїзду американського юнака до України збігся з часом великої розрухи і тотального зубожіння населення.
“Як приїхав, то на мене і в Україні дивилися, як на дурня. Бо ж всі до Америки, а я — з Америки”, — усміхається Юрко. Каже, якщо американців переселити в Україну без їхніх грошей, — збожеволіють.
Фото з сімейного архіву героя
І Юрко, перш ніж віднайти свою райську землю у Крячківці, як музикант хотів прославляти Україну та все українське через ноти. Та у 90-х українцям було не до музики.
Вони брали торби, оті “кравчучки”, та й їхали у світ. Львів, Київ, Польща. Безгрошів’я і пошук роботи. Етно-рок у гурті “Гайдамаки”, потім — “Карпатіяни”. Було все, та не було милого Юрковому серцю фольклору, забутої української душі. Тоді Фединський створив гурт — “Хорея козацька”.
“Згодом вирішив піти з гурту. Мене цікавили глибокі дослідження українського етносу”, — розповідає Фединський про свій довгий шлях до полтавської Крячківки. Саме в Крячківці музикант віднайшов сільських хористів, яких називає своїми вчителями. Сьогодні неповторний спів бабусь із крячківського ансамблю “Древо” зачудовано слухають французи, німці та американці. Фединський — автор і продюсер у цих жінок.
Марія з діточками також їздить по всьому світу з чоловіком. Вона — на скрипці, він — на кобзі славлять усе українське. Крячківці вже не дивуються, що у Фединського “ні корови, ні свині”. “Він музикант і його руки мають бути, як у хірурга”, — пояснюють, показуючи свої — загрубілі та потріскані.
А у майстерні маестро Фединського народжуються кобзи та торбани. Ті самі кобзи, з якими сліпі старці з України славили правду по світу й за що їх знищували. Музичні інструменти продає рідко. На замовлення не працює. Каже: коли виготовляєш інструмент, думаючи про майбутні гроші, то вже роботи доброї не зробиш ніколи.
У майстра багато учнів з усього світу. Плати за науку маестро не бере. Єдине прохання: привезти продукти, а Марія їжу приготує.
...Біля своєї хати-мазанки Юрко добудував ще дві подібні, для подорожніх. Частим гостем тепер у полтавському селі є й американець Ернест Бревер. То батько Юрка. Він все ж зрозумів сина. Музикант вірить, що і мама Дорота колись повернеться до краю, де виколисано її рід.
Читайте також про те, як 428 дітей вчаться у сільраді і клубі, бо у школі не встигли зробити ремонт
Світлана МАРТИНЕЦЬ
