“Якщо живеш у цій країні, то люби її. А ні — тікай звідси”. Життя та принципи шістдесятниці Галини Севрук

У 1968 році мисткиня підписала лист-протест до СРСР проти репресій інтелігенції. Відтоді її роботи 20 років не хотіли бачити в жодному виставковому залі.

Фото Діани Квасневської
Фото Діани Квасневської

Галина Севрук народилася у Самарканді (Узбекистан) в родині українців. Зростала в Україні, у 1960-ті була учасницею Клубу творчої молоді. Дружила з художницею Аллою Горською, поетами Іваном Світличним, Василем Стусом, допомагала у поширенні забороненої літератури. Творила вітражі, мозаїки, панно за мотивами українського фольклору та історії, творчості Тараса Шевченка, Лесі Українки... Однак на українську мову перейшла лише в 40 років — тоді відчула, що без цього не зможе називатись українською художницею.

У 1968 році мисткиня підписала лист-протест до керівництва СРСР проти репресій інтелігенції. Цей підпис коштував багато — Галину Севрук виключили зі Спілки художників, а її роботи 20 років не хотіли бачити в жодному виставковому залі.

Сьогодні ж її графіка та живопис представлені у Музеї шістдесятництва.

“МАМА ВСЕ ЖИТТЯ СПІЛКУВАЛАСЬ РОСІЙСЬКОЮ”

...Заходжу до Галини Сильвестрівни, аби супроводити її до церкви. Її двокімнатна квартира — у багатоповерхівці навпроти Міністерства оборони України. “Два місяці тому впала важко, ще ніколи так не падала”, — зітхає жінка. Вона — у квітчастій довгій сукні, волосся закручене в пучок. Складає до маленької чорної сумочки гаманець, окуляри, мобільний телефон.

Бере дрібні гроші на милостиню. “Маєте можливість допомагати іншим? Яка у вас пенсія?” — запитую. “2500 гривень. Мені отак вистачає”, — Галина Сильвестрівна піднімає руку вище голови.

/storage/2019/08/12/image/md_L7gc_p1380693.jpeg

Сьогодні графіку та живопис мисткині можна побачити у Музеї шістдесятництва.

“У 80 років я пішла на пенсію, перестала ліпити, бо не було де, — розповідає. — Працювала в керамічній майстерні в Національному заповіднику “Софія Київська”, та її вже немає...”

Йдемо. Жінка спирається на паличку, часто перепочиває. У бесіді дорогою до церкви згадує дитинство.

“У 1930 році, коли мені був рік, ми переїхали до Харкова, батька туди перевели на роботу, — згадує Галина Сильвестрівна. — Там нас і війна застала. Ми помирали з голоду. З мамою збирали картоплю, що залишилась на полі.

Мама багато розповідала про мого прадіда Івана — архітектора, що побудував близько 30 церков у Києві. Його брат Василь відвідав 29 країн світу, залишив спогади. У нас у сім’ї було дві реліквії — ці спогади та велика Біблія, подарована моєму діду.

Він був юристом у знаменитій справі Бейліса (сфабриковане звинувачення єврея у вбивстві християнського хлопчика. — Авт.). Біблія була у футлярі з червоного дерева. Ми з сестрою любили її роздивлятись. Та, на жаль, під час голоду в Харкові мама проміняла книгу на дві паляниці”.

Витираючи вологі від сліз очі, жінка продовжує розповідь: “Тікаючи від німців, наша сім’я розділилась — я з батьком у Шишаки Полтавської області, а мати з сестрою подалась у Чернігівську область.

Я хотіла до мами. Батько мене не пускав. “Буду запирати в хаті”, — казав. І я втекла шукати маму. У 12 років босонога пройшла 50 кілометрів. Знепритомніла біля Полтави...”

Дівчинці пощастило: люди допомогли їй дістатися до Харкова, до тітки, а звідти — і до матері. Згодом до них приїхав батько та забрав у Шишаки. Та село у 1944 році спалили німці. Родина оселилася у Чорнухах Полтавської області.

“Моя старша сестра гарно малювала, у мене здібностей було менше, втім я все одно робила це із задоволенням. І рвалася до Києва. Відчувала, що реалізую там потенціал”, — каже пані Галина. У столиці Севруки житла не мали. 12 років мешкали у монастирських келіях. Аж у 1959-му переселилися до теперішньої квартири.

“У 1960-х роках відбулось моє становлення, осмислення мого життя та країни, в якій живу, — згадує Галина Сильвестрівна. — Мама все життя спілкувалась російською. Та я зрозуміла, що художник не може не знати мови, історії, культури рідної країни. Разом з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Зубченко почала вчити українську. Нам Леоніда Світлична (дружина письменника Івана Світличного) давала писати диктанти”.

“КОЖНА ЛЮДИНА — І ЗЛА, І ДОБРА”

...До церкви йдемо аж півтори години. Дорогою кілька разів зупиняємось — художниці важко. Галина Сильвестрівна із 23 років хворіє на суглобовий ревматизм. “Зараз мені ніби струм пронизує усі пальці, кричу уві сні. Добре, що сама живу, ніхто не чує”, — зітхає.

Із чоловіком пані Галина розлучилася після п’яти років спільного життя. Син Андрій — хімік, доктор наук, працював в Інституті фізичної хімії, нині на пенсії. Одна онучка працює економісткою в Києві, інша — мистецтвознавиця, живе у Франції, пише докторську про шістдесятників.

...Заходимо до Свято-Покровського храму. Тут людно, співають “Отче наш”.

“До церкви треба йти пішки, а не їхати. Це ж як проща. Ми мусимо докласти зусиль, — каже пані Галина. — Віра в мене була завжди. Та лише у 55 прийняла хрещення. Перед тим почала ходити до церкви. Кожна людина — і зла, і добра. Сама обирає, якою їй більше бути...”

Свято-Покровська церква належить до ПЦУ. На престольне свято сюди приїздив на службу патріарх Філарет.

Згадуючи про нього, художниця хитає головою: “О, тепер томос йому не потрібен. Хоча мене це не здивувало. Адже моя Льоля (Леоніда Світлична. — Авт.) його терпіти не могла. Її мама жила по сусідству з Філаретом. Казала, що він такий сибарит. І от проявилися його самолюбство, пиха та гординя”.

Коли повертаємося з храму, сонце вже припікає. Біля під’їзду зустрічаємо сусідку Галини Сильвестрівни. “Добрий дєнь! С празднікам!” — каже та.

Цікавлюся, як художниця ставиться до нового закону України — “Про забезпечення функціонування української мови як державної”.

“Добре, — каже пані Галина. — Нехай привчаються російськомовні. Мама не приймала мій перехід на українську. Казала: “Ти нас усіх погубиш”.

Я із сестрою часто сварилася через мову, бо вона була чисто “радянською”. Онуки також російською спілкуються в побуті, хоч знають українську. Мабуть, це перехідний період. Та гірко, що він існує”.

“ХОТІЛИ ВІДІЙТИ ВІД МОСКАЛІВ”

...Заходимо в квартиру. Пані Галина ставить воду на каву. На кухонній шафці висить список із продуктами, які можна та не можна їсти.

Показує на лічильник електроенергії в коридорі: ще один раритет. “Якось у 60-х Женя, знайомий, приїхав до мене в гості. Не вірив, що у квартирі можливе прослуховування. Як побачив на лічильнику “жучок”, добряче здивувався. А коли нас не було вдома, то кагебісти ходили у квартирі та шукали все, що їм потрібно”, — згадує Галина Сильвестрівна.

Вітальня художниці сповнена спогадами: керамічні фігурки, засушені троянди й пензлики у вазах, фотографії Івана Світличного та В’ячеслава Чорновола. На столі під склом — знімки дітей та карта України.

/storage/2019/08/12/image/md_7XyW_p1380735-2.jpeg

У вітальні Галини Сильвестрівни — близько 50 творів мистецтва.

“У 60-х роках мало хто розумів, якою має бути незалежна держава. Але ми хотіли відійти від москалів. Скільки вони нам пакостей зробили! І роблять, і робитимуть, поки не знищать себе або нас”, — зітхає пані Галина.

Згадує, як одного дня йшла на роботу в майстерню, а кагебісти зупинили її посеред вулиці та повезли до себе.

“Мене посадили навпроти чоловіка, він ставив питання про віднайдені в мене літери у пляшці. Її мені дав Іван Світличний, — каже жінка. — Сказав, щоби зберегла. Там були свинцеві букви для друку самвидаву, які В’ячеслав Чорновіл передав зі Львова... Цілий день допитували, але я не розповіла.

/storage/2019/08/12/image/md_a7lU_p1380675.jpeg

“Синій птах” — улюблена картина художниці, яку вона створила 1966 року.

Вигадала, що мій співробітник із майстерні на Андріївському узвозі показав вхід у підвали, де раніше були друкарські верстати. Я буцімто там шукала камінці для мозаїки, так і шрифт знайшла. Після цього мені з колегою зробили очну ставку, я її витримала мовчки. Кагебістів задовольнила моя відповідь. За інших обставин могли сім років таборів дати... Але Бог мені допомагав. Я дуже щаслива в житті”.

На столі у кімнаті помічаю “Лебеді материнства” Василя Симоненка. “Я й досі читаю Симоненка, Стуса”, — каже художниця, вловивши мій погляд, і радить мені прочитати “Феномен України” Олексія Братка-Кутинського — книжку про нашу давню історію, яку слід знати.

/storage/2019/08/12/image/md_yHUb_p1380797.jpeg

На робочому столі мисткині — багато книг. Серед улюблених авторів — Василь Симоненко, Василь Стус.

“Якщо живеш у цій країні, то люби її. А ні — то тікай звідси, — озвучує своє кредо Галина Сильвестрівна. — Сумління є частиною божественної сили, що закладена в людині. Його можна розвивати. І це здатне витягнути Україну з ями”.

Нагадаємо, газета “Експрес” розпочала спецпроект “Шістдесятники. Люди-промені”. Перший текст із серії розповідав про те, як сьогодні живе Валерій Шевчук — класик української літератури, автор 170 книжок.

Люди, яким ми присвятили цей проект, — ті, чиї характер, воля, жертва дали Україні шанс не розчинитися у радянському болоті. Як живеться їм сьогодні? Чи віддячили ми їм належно? Про що вони мріють? Читайте у текстах спецпроекту “Експресу”.

Дивіться також відео про те, як українець Возняк допомагав Джобсу створювати Apple.

Думка
Андрій Любка, письменник

Глава держави робив гнівні заяви, але минув місяць - і замість пріоритетного розслідування ми отримали знущальний гумористичний номер.

21.10
Здоров'я

"Дехто вірить, що допоможуть перекис водню, мухомори, голодування. Але найкраще допомагає лікування при ранній діагностиці хвороби".

21.10
Думка
Андрій Кокотюха

Чому я скептично ставлюсь до заяви міністерства про витіснення російського культурного продукту з України?

20.10
Здоров'я

Фахівці радять купувати рибу у супермаркетах і не лінуватися вимагати необхідні супровідні документи. Розповідаємо, чому.

20.10
Думка
Андрій Курков, письменник

Перш, ніж боротися зі стереотипами, потрібно добре попрацювати, щоб вони виникли.

19.10
Cпорт
Фото з сайту Федерації сумо України

“Ще ніколи наша збірна не перемагала в загальнокомандному заліку світової першості".

19.10
Історія
Фото Das interessante Blatt, 1918 рік

У жовтні 1918 року на руїнах монархії могла утворитися федерація національних держав, серед яких була й українська автономія.

18.10
Актуальне

Колишня медсестра за позмінне чергування біля ліжка лежачого хворого вдома або в лікарні просить 400 гривень на день.

18.10
Актуальне

Сувенірні ручки, брошки, вишиті рушники, сервізи й навіть хустини: що купують підлеглі президента за наші з вами гроші.

17.10
Cтиль життя
Фото надані Валентином Черненком (4)

Валентин Черненко подолав 5,5 тисячі кілометрів за 161 день.

17.10
Актуальне
Фото зі сторінки ПЦУ у facebook

"Автокефалії ПЦУ набільший спротив чинить Росія, вдаючись до підкупів та залякувань діячів Помісних Церков".

17.10
Думка
Марія ДМИТРІЄВА, гендерна експертка:

Під час опитування, яке проводили в дев'яти країнах світу серед жінок, що займаються проституцією, 89% заявили, що хотіли би припинити це, але не можуть цього зробити.

16.10
Здоров'я
Для здоров’я спини Іларій Січовий щоранку робить цю вправу — з’єднує кисті рук за спиною.

"Коли я вийшов на пенсію, зрозумів: щоб почуватись краще, треба більше рухатись", - каже чоловік.

16.10
Cтиль життя
Фото Антона Влащенка

Що цікаво, як на свій розмір ці тварини живуть дуже довго – 10-15 років.

15.10
Думка
Інна КУЧЕР, журналіст

15 жовтня - Міжнародний день сільських жінок. Про те, чому я його не святкую.

15.10
Здоров'я

Ревнощі неабияк впливають на організм людини. Вона при цьому може відчувати і фізичний біль - голови та серця, може стрибати тиск.

15.10
Актуальне

Тваринам по сім років. Усі троє народилися у тих самих клітках, в яких перебувають.

15.10
Cпорт

Як відреагували на позицію спортсменки у Федерації боксу України?

14.10
Актуальне

Розповідаємо про економ-варіанти, які до снаги сконструювати кожному.

14.10
Актуальне

"Вони повинні мати згоду особи на те, що будуть використовувати її персональні дані", - каже фахівець.

14.10
Актуальне
Фото depositphotos.com

Селяни кажуть: купуєш насіння за 2 тисячі гривень, а прибуток з урожаю - 100 тисяч!

14.10
Актуальне
Фото unsplash.com

Повчальна судова історія про те, як боржник вдавав, що не отримав ніяких коштів від позичальника, а також поради юриста щодо оформлення позик.

13.10
Актуальне
Фото Олени Ковальської

Ями, тріщини, вибоїни - з цим ми знайомі добре. А якщо такі халепи виникають на щойно відремонтованій трасі, то ми зазвичай кажемо: о, точно гроші вкрали, тому й вона погана. Втім, все може бути значно банальніше.

13.10
показати більше