Життя одеського базару: про бійцівський характер продавців, колоритний гумор та “ніндзів” із калькуляторами

Один день з життя "Привозу", "Сьомого кілометра" і "Старконки".

Фото Юлії Постоюк
Фото Юлії Постоюк

...Ранок. Виходжу з поїзда на одеському вокзалі, мружуся від яскравих сонячних променів. Чолов’яга у розщіпнутій на грудях сорочці сидить на лавочці й, наче насіння, лузає маленькі рожеві креветки. Де такі купив? “Девушка, Одесса начинается с “Привоза”, — каже. — Вкусные креветки! Возьмешь себе у Гали, скажешь, что от Вити!”

Реклама діє: іду на легендарний “Привоз”. Зранку там дуже людно: місцеві скуповуються, туристи намагаються фотографувати колоритних продавців. Та не всі цьому раді. Одеський “Привоз” — з непростим характером. Із м’ясних рядів летить у високого іноземця з камерою яловичий “крючок” — так в Одесі називають частину задньої гомілки, з якої варять холодець. “Тут нельзя снимать! Меня нельзя снимать!” — репетує худа продавчиня м’яса.

Жінки, що торгують поряд свининою, усміхаються: “А нас можна! Ми з Вінницької області, он, беріть шиночку, по 130 гривень за кіло”. Їхня сусідка киває на інший ряд: “Он іди Ірку знімай, вона у нас тєлєзвєзда!”

Ірка не чує: біля її прилавка — декілька покупців. “За секундочку, взвесьте полкило телятинки”, — просить сивий чоловік. “За секундочку не получится”, — усміхається продавчиня у тигровому фартушку, вправно орудуючи ножем.

Продавчині запевняють: найкраща свинина — з Вінницької області!

Ірина Хорошилова регулярно ділиться рецептами у місцевій телепрограмі про базари. Розповідає: раніше працювала у школі, потім народила двох дітей, вийшла з декрету — а знайти повну вчительську ставку не вдалося. От і пішла торгувати м’ясом.

Чоловік у картатій сорочці протягує мені склянку з напоєм. “Вино то что надо”, — написано у нього на ятці. Ранок надворі, зарано для вина! Він усміхається: “Сок! Гранатовый! Пробуй!” Літр такого фрешу коштує 80 гривень.

Гена — грузин. Продавати він справді вміє. От тільки торгується сам за мене: збиває ціну, і я вже не розумію, як у мене в сумці опинився літр соку і літр вина за сотню гривень разом. Його сусід з ятки навпроти сміється: мовляв, Гено, збанкрутуєш через любов до блондинок!

Поруч жінки у мутних п’ятилітрових пляшках продають чачу — 50 гривень за літр. Раз по раз до них підходять чоловіки перехилити скляночку. Для чачі, виходить, не рано!

Рапани готувати дуже про- сто: залити окропом, накрити і варити декілька хвилин, поки у них не відваляться “кришечки”. Тоді — на дві хвилини на сковорідку. Смачного!

А от і мої улюблені — рибні ряди. На прилавку красуються копчені осетри — по 700 гривень за кілограм, сушені великі камбали — по 600 грн штука, бички по 400 грн за кілограм... Покупець приглядається до осетра. “Отрезать можете?” — питає. “Я не раввин, но отрезать могу”, — реагує продавець.

Поряд дві жінки продають креветки: одна просить 50 гривень за кілограм, інша — 30. Цікавлюся, чому така різниця в ціні. Та, у котрої дорожче, тріумфально заявляє: “Потому что мои свежие!” Сусідка кидає на неї вбивчий погляд.

“Да я могу вам дать бесплатно! — чи то жартує, чи то всерйоз каже продавчиня. — Приготовите, покушаете, придете заплатить и спасибо сказать!”

Кажуть, людям з м’яким характером торгувати на одеських ринках неможливо. Щоби втриматися на своєму місці, треба вміти показати зуби конкурентам. Ну і з покупцями нема часу панькатися — бізнес мусить крутитися швидко.

Мабуть, тому більшість продавців, з якими я спілкувалася, — не вельми приязні.

“На битки, солить, тушить, жарить”, — написано на картонках із цінами сарделі та анчоуса. Цікавлюся, як робити битки. Продавчиня дивиться вовком: “Как делать? Как люди делают. Шо, в гугле забанили? И вообще, дамочка, вы не в музее, смотреть тут и спрашивать. Покупать будете?”

За межами базару на хитких столиках під парасольками стоять пластикові тазики, накриті плетеними килимками. За ними — жінки. Що продають? Відхиляю килимок: раки! Ловити їх заборонено, за продаж також мають штрафувати — але поліцейський вдає, що нічого не бачить... “Что он нам сделает? Мы нервные!” — регочуть “дилерки”. Воістину — хто на “Привозі” не був, той Одеси не бачив!

ВИВЕДІТЬ МЕНЕ ЗВІДСИ, БУДЬ ЛАСКА!

Ще одна візитівка Одеси — ринок “Сьомий кілометр”. Кажуть, найбільший в Україні, а то й у Європі: 15 тисяч торгових і складських об’єктів на площі у 75 гектарів, понад 60 тисяч працівників трьох десятків національностей, приблизно 200 тисяч покупців щодня.

Виходжу з автобуса і йду в ряди. Спочатку це звичайні павільйони, де торгують кросівками, постіллю, аксесуарами для мобілок... Аж тут ряд виводить на площу, де до мене підбігають невисокі жінки у солом’яних трикутних капелюшках. “Мєня! Помєня!” Чого вони від мене хочуть?! Хлопець поруч регоче: “Ніндзя” атакували”. Пояснює, що так тут називають валютних міняйл. Це в’єтнамці, і курс долара у них завжди вигідніший, аніж в офіційних канторах. Ані російською, ані українською не балакають — тож переговори з ними треба вести через... калькулятор.

Торгова “вулиця” на “Сьомому кілометрі”. Такий контейнер можна купити за 20 тисяч доларів, орендувати — від 100 у. о. за місяць.

У таку ситуацію можна втрапити і в торгових рядах — там працюють китайці, в’єтнамці, пакистанці, індуси, вихідці з Африки, які знають по-нашому лише декілька слів. І то невпевнено. Питаю у китаянки, скільки коштує наплічник. “Давадесат”, — чую у відповідь. Це скільки? 20? 200? 900? Прошу написати на папірці. Виявляється, це 250! Контейнери тут виставлені у ряди й формують “вулиці”. “Бузкова”, “Рожева”, “Синя” — називають їх за кольором, у який для зручності помальовані всі “магазини” на них. Це бодай трохи полегшує орієнтацію на місцевості — бо у довжелезних рядах легко заблукати.

На “Блакитній вулиці” в одному з контейнерів азербайджанці торгують джинсами. Помічаю оголошення: “Потрібен продавець”. Вдаю, наче шукаю роботу. Власник починає розхвалювати чудові умови: платитиме 8 тисяч гривень плюс 5% від продажу. І обіцяє бонус: мовляв, це торгове місце — чудодійне, бо дві його останні продавчині звідси заміж пішли.

Одна — за продавця гарячих обідів, що їздять з возиками по “вулицях”, друга — за покупця, якому одразу до серця припала. Дякую й обіцяю подумати: бо от на Центральній вулиці у бутик одягу шукають “природжену богиню торгівлі” — і там ставка значно вища, 18 тисяч гривень!

У ПОШУКАХ СКАРБІВ

Є в Одесі ще один дуже цікавий базар — блошиний. Діє він у вихідні на вуличках навколо Старокінного ринку. Просто неба розкладають продавці свої “скарби” — старі іграшки, предмети інтер’єру, одяг та взуття, посуд, електротехніку, якісь дивні сувеніри, книги... На одному зі столиків — десятки порцелянових фігурок та різноманітних ляльок.

“Насправді, навіть не уявляєш деколи, що кому згодиться, — розповідає дівчина, що торгує цим крамом. — От нещодавно прийшли люди і просять: покажіть найстрашніших ляльок.

Я витягаю побитих, без очей, а вони радіють: те, що треба. Облаштовують квест-кімнату жахів”.

Покупець на Староконці намагається вторгувати раритетну авторучку за 130 гривень. Продавець довго розглядає пробу в лупу і виносить вирок: “Ні, не продам. Це ж драгметал. Задешево!”

Поруч чоловік торгує “заморськими” трофеями — сувенірами, які моряки привозили з далеких подорожей: засушена риба-куля, німецька порцелянова карета з кіньми, компас, африканська маска...

Телефонні апарати всіх епох, відеомагнітофони, програвачі — тут можна знайомитися і з історією техніки. Для іноземних туристів є стопка старих номерів газети “Правда” — з Брежнєвим на передовицях. Хтось розпродує домашню бібліотеку, а хтось розвішує речі зі секонд-хенду, видаючи їх за бабусині раритети.

Тут завзято торгуються і сперечаються — однак, схоже, більшість приходять на Староконку, аби побалакати з людьми. То тут, то там зав’язуються розмови: “О, а в моєї мами був такий годинник. О, у мене досі є частина цього сервіза! Ви коли його купувли? У 1975-му? І ми також...”

“Піражулі! Піражулі з картошечкою”, — кричить продавчиня. Інша ходить рядами, рекламуючи свій товар — блискуче цинкове відро. “Покупайте! — припрошує. — Хорошее ведро, будете свои брульянты и перья носить!” Жінка, що розглядала намисто, регоче. Тим часом хмари над Одесою вибухають зливою. Продавці похапцем згортають товар і втікають під дерева та у під’їзди. На сьогодні торг закінчено...

Читайте також про те, які традиції у називанні вулиць здавна існують в Україні

Найважливіше

16.09.2019
:
Актуальне
Фото Ірини Батюк

Про відчайдушну боротьбу з радянською системою, "Захар Беркут" та ставлення до Зеленського.

16.09
Політика
Фото УНІАН

Що допомогло Олексієві Гончаруку стати очільником Кабміну всього у 35 років?

16.09
15.09.2019
Здоров'я

Якщо щоранку ви почуваєтесь виснаженими, хоч і спали всю ніч, то цей текст вам стане у пригоді.

15.09
Думка
Андрій Курков, письменник

Мої думки з нагоди Міжнародного дня демократії, який відзначають 15 вересня.

15.09
Здоров'я
Фото Діани Квасневської

Вона займається танцями, навчається і провадить активне громадське життя.

15.09
Історія
Фото wikimedia.org

У листі до угорської королівни Ізабелли Ягеллонки від 1543 року дружина Сулеймана Пишного називає себе імператрицею турків та рівнею угорській королеві.

15.09
14.09.2019
Актуальне
Фото Максима Сослюка

Про гігантських сомів, дрескод для туристів та вплив відомого серіалу на кількість відвідувачів ЧАЕС.

14.09
Актуальне

Розповідаємо, як правильно укласти договір про оренду житла і що потрібно у ньому зазначити.

14.09
Актуальне

"Учителька при всіх сказала, що моя дитина відволікала інших учнів від навчання, бо, бачте, прийшла в джинсах, а “джинси - одяг будівельника”.

14.09
Cпорт

28 вересня у Штутгарті почнеться чемпіонат світу, де можна буде здобути ліцензії на Олімпійські ігри. Які шанси в українських спорстменів?

14.09
Думка
Андрій Любка, письменник

Комусь він подобається, хтось із нього насміхається, дехто нарікає на театральні діалоги. Але зрозуміло одне - український кінематограф ожив!

14.09
показати більше