У суспільстві вже давно точаться дискусії щодо того, чи не краще називати вулиці українських міст не на честь видатних діячів, а за їхніми ознаками.
А яка історична практика в нашого народу? Які традиції в називанні вулиць існують в Україні?
"Українці здавна ретельно обирали назви своїх вулиць, бо вважали, що назва вулиці має вплив на свідомість людини. Переважно вони давали вулицям нейтральні назви, орієнтуючись на географічно-орієнтаційні принципи — за територіальним розташуванням, географічними особливостями вулиці чи розташованими там об’єктами. Такі назви і досі складають левову частку годонімів. Наприклад, Шкільна вулиця, Набережна, Підгірна, — пояснює Людмила Кравченко, доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — Такий орієнтаційний принцип називання вулиць був чи не найдавнішим. Він і досі найбільше реалізований в маленьких містечках, селищах міського типу і селах.
Меморативний принцип називання вулиць найкраще діє у містах. Ця традиція стосується імен видатних людей, які зробили значний внесок у розвиток чи України загалом чи міста. Приміром, у Києві найбільше вулиць названо на честь істориків, письменників, розбудовників української державності — українців та іноземців, які мали значний вплив на примноження культурних здобутків нашої країни. І зовсім невелика частина вулиць названа на честь військових діячів.
Називати вулиці на честь Степана Бандери чи Романа Шухевича — цілком нормально, адже для українців вони є символом боротьби за свободу і незалежність. Якщо люди ходять вулицями Жукова, Леніна, Кірова і Сталіна, які знищували українців, то втрачатимуть свою національну пам’ять, своє коріння і бачення історії. Кожна нація хоче залишити свій слід в історії, аби нові покоління виростали із шануванням своїх героїв".
Дізнайтеся також про слова-паразити та мовні помилки президента
