Позитивне мислення, нетоксичність, soft skills — так звані м’які, або гнучкі навички, що допомагають в командній роботі, а також просто сприяють соціалізації — цінності нового часу, про які чув майже кожен.
Не жалітися, не нарікати, не тримати зла, не фокусуватися на поганому і сподіватися кращого, вміти домовлятися, бути терпимими й терплячими і понад усе ставити цінність людських зв’язків та спілкування — якщо узагальнити, може здатися, що так з погляду позитивної психології виглядає шлях до успіху й щастя. Це впродовж двох останніх десятиліть "продають" нам через книжки, фільми, корпоративні правила, мотиваційні тренінги та в соціальних мережах.
Не те, щоби люди не помічали цього раніше — ще від баби з дідом я чула прислів’я "мухи злітаються на мед, а не на оцет", "лагідне телятко дві матки ссе", і "не підмажеш — не поїдеш", котре зараз набуло уже якогось зовсім корупційного значення. Але тепер незаперечення й уникання негативу є ледь не пропонованою широкому загалу філософією життя.
"В інститутах та організаціях інколи навіть ризиковано висловлювати власні помірковано негативні погляди, — пише в своїй книзі "Перегляд позитивного мислення" дослідниця Ґебріел Еттінґен. — Якщо на робочому місці ви мислите, як "реаліст", то вам ще й наліпку повісять: скиглій або буркотун". В особистому ж, непрофесійному спілкуванні будь-яке висловлення незгоди чи не-позитивних емоцій або вражень може трактуватися як токсичність, а відмінна від схвальної реакції на чиїсь думки, дії чи слова — вважатися булінгом або переслідуванням.
З одного боку життя й спілкування дійсно стали приємнішими. Ділитися своїми бідами, негараздами і нити більше не модно — а значить, ми менше стикаємося з чужими проблемами (нам і своїх же вистачає). Висловлюватися про чужі недоліки, обговорювати чужий стиль життя чи чужий життєвий вибір більше не вважається шляхетною та корисною темою для соціалізації, а значить — нам менше прилітає непрошених коментарів про нашу зовнішність, здоров’я, особисте життя, кар’єру та перспективи. Це важливо і добре, оскільки унеможливлює багато осуду, обмежень, дискримінацій і запобігає токсичності окремих осіб —коли люди діляться і транслюють настільки неприємний контент, що всім довкола теж робиться погано, і більше не хочеться жити, працювати, любити себе і світ.
Але як і будь-яка крайність, повсюдний оптимізм, прийнятність і позитивність в усьому часто теж виявляються токсичними і навіть небезпечними. Суспільство настільки виразно культивує намагання робити вигляд, що все гаразд, і бути до всього терпимим та лояльним, що ми починаємо бути терпимими до речей, які нам відверто шкодять, і лояльними до серйозних загроз — аби лише зберегти імідж людини, яка в мирі з усім світом і не порушує нічиїх кордонів. Як наслідок — маємо навіть гірший результат, ніж "хата скраю" — виходить хата посеред пожежі, урагану і повені, мешканці якої все ще всміхаються, роблять вигляд, що хата скраю, а в них — все гаразд.
Для того, щоби бодай почати вирішувати проблему, її потрібно сформулювати. Це стосується емоційного, фізичного чи будь-якого іншого дискомфорту, насильницького впливу, ошуканства, несправедливості чи дискримінації, які торкаються безпосередньо нас або чиняться стосовно інших в полі нашого зору. Якщо ви бачите, як до хати вашого сусіда залізли озброєні грабіжники, варто би йому про це повідомити, хоча це будуть — скажемо прямо, — не позитивні новини. Якщо хтось ображає вас знову і знову, утискає в правах чи свободах, намагання змовчати, щоби здаватися терпимим і толерантним і "зберегти взаємини", може дорого вам коштувати. Коли так чинять з кимось іншим — якщо ви дасте кривднику зрозуміти, що спостерігаєте за його діями і трактуєте їх реалістично, тобто як кривду, це може його зупинити, а може просто додати жертві сил для пошуків виходу з несприятливої ситуації, адже люди завжди сміливіші, коли знають, що ще хтось є на їхньому боці й поділяє їхнє враження про те, що щось негаразд.
Для того, щоби попросити про допомогу, треба якось ословити те, що в вас щось не як слід, а для того, щоби допомогу запропонувати (бо допомагати комусь без попередження і на свій розсуд — інколи не дуже ок ідея) — треба теж якось сказати, що бачите і розумієте, що хтось, кому ви її пропонуєте, опинився не в зовсім позитивній ситуації.
Окрема історія з рухом, спрямованим на повагу і толерантність до будь-якого життєвого вибору (фаху, партнера чи партнерки, стилю життя, взаємин, життєвих цілей) — те, що починалося як рух на захист прав та свобод людини, тепер обертають в зворотній бік, і речі, котрі ми нарешті почали вважати неприпустимими (расизм, сексизм та гендерні стереотипи, гомофобію, нацизм тощо), тепер намагаються згодувати нам назад, уже під брендом “інший вибір”, до якого, буцімто, слід бути толерантним. Мовляв, ви ж закликаєте бути будь-якими — от ми й вибрали бути расистами чи гомофобами, майте повагу до наших кордонів.
Тому в контексті цього повсюдного позитиву й небезпек, котрі він в собі чаїть, краще пригадувати час від часу, що нарікати, жалітися і формулювати проблеми та негаразди можна й часом навіть потрібно, хоча й не варто зациклюватися лише на них. Але вказати на те, що вам неприємне, некомфортне, здається небезпечним чи образливим і обговорити з тими, від кого ці речі виходять, аби так припинити той чи інший руйнівний вплив — завжди хороша ідея. Від аргументованого діалогу ще ніхто не помер, а от замовчані проблеми часто бувають убивчі. В тихому вирі, самі знаєте, нічого хорошого не живе.