Нещодавно, сидячи в кафе, спостерігав таку картину: бабуся за столиком дивиться у вікно, до неї підходить дідусь, дарує червону троянду... Виявилось, у них — побачення. У цю мить згадалися мої побачення та історії кохання друзів і подруг.
Я (мені, до слова, 18) зрозумів, які ми з нашими батьками, бабусями та дідусями — різні, але водночас виявив таке, що всіх нас об’єднує.
ПЕРШИЙ КРОК — НЕОБОВ’ЯЗКОВО ЧОЛОВІЧИЙ
У часи, коли знайомилися мої батьки та дідусь і бабуся, вважалось, що ініціатором стосунків повинен бути чоловік.
І байдуже, що він сором’язливий і ніяк не може наважитись на знайомство. І хоч його обраниця — смілива, за перший крок її можуть осуджувати. Бо ж якщо дівчина перша запропонує піти на побачення чи заявить про свою симпатію, вона — розпусниця. Думаю, що це неабияк ускладнювало життя попереднім поколінням.
А пригадуєте, ще не так давно на дискотеках дівчата дуже чекали білого танцю, щоби запросити хлопця? Бо в усіх інших танцях право на запрошення належало хлопцеві.
Сьогодні ж дівчина не те що на танець, а на побачення може запросити першою — і її не осудять.
Якось моя подруга Настя поверталась маршруткою додому після занять в університеті. На одній зі зупинок заходить високий чорнявий хлопчина з кошеням на руках. Настя підійшла до нього познайомитись. Говорили-балакали про життя, кошеня, і тут вона не витримала: “Якщо ти не запрошуєш мене на побачення, то я запрошую тебе”. Сьогодні вони щасливі разом. І якби не Настин перший крок, то вони б і не почали зустрічатись:)
А ще одна моя знайома сама запропонувала хлопцеві одружитись. “Взяла його за руку і запитала: ти будеш моїм чоловіком?” — розповідала Оля. Вони вже три роки живуть у шлюбі.
БОЖЕ, ДЯКУЮ ЗА СОЦМЕРЕЖІ!
Бабуся розповідала, що раніше, коли хлопчина бачив гарну дівчину у громадському транспорті й не зміг з нею познайомитись, то потім детально описував на папері, вказував час, коли бачив її, маршрут, за яким їхав автобус, залишав свій домашній телефон і ходив розклеювати такі оголошення на зупинках.
Тепер — усе простіше. Ви можете сфотографувати того, хто сподобався, та залишити опис у спеціальних спільнотах у соцмережах, де особу можуть впізнати, або ж вона сама впізнає себе і відгукнеться.
А якщо вам сподобалась працівниця (працівник) в аптеці, супермаркеті, ви прочитали її ім’я-прізвище з бейджика, але так і не наважились познайомитись, зробити це можна, знайшовши її через соцмережі — просто введіть ім’я в пошуку!
До речі, знайомство з батьками також можна організувати через соцмережі. Моя мама просто питає ім’я та прізвище дівчини, з якою я зустрічаюся, і переглядає її фото в соціальних мережах, там вони і знайомляться. Хоч ми з дівчиною розсталися, вони і досі ставлять “вподобайки” одна одній.
У ТЕБЕ БУВ ХТОСЬ ДО МЕНЕ? ГАНЬБА!
Ви питали своїх бабусь, дідусів та навіть батьків, скільки у них було партнерів до одруження? А я питав. Так ось, у більшості випадків один-єдиний на все життя. Раніше мати декілька партнерів до одруження вважалося аморальним.
“Коли моя мама кинула свого першого хлопця і повідомила, що не вийде за нього заміж, то бабуся наче оскаженіла! — розповідає моя товаришка Ірина. — Казала, тепер, якщо приведе іншого в хату, буде сором на ціле село.
Вірите чи ні, але вони з бабусею не спілкувалися рік через це, і мама пішла з дому! А тепер щаслива у шлюбі з тим, кого справді полюбила”.
Утім нині мати кількох партнерів до весілля не вважається аморальним. Молодь каже, що в порівнянні розумієш, чи справді та чи та людина є тією, якій хочеш сказати: “... і не покину тебе аж до смерті”.
КОЛГОТКИ — У ПОДАРУНОК. ЩО-О-О?!
Мій 56-річний знайомий таксист Сергій розповів, що в його молодості не можна було просто прийти до магазину і купити букет квітів, а побачення без квітів вважалось дивним. Тож він рвав квіти на клумбі у центрі міста. А ще особливо приємним подарунком коханій дівчині років тридцять тому були капронові колготки. От подарував колготки — і вразив дівчину! Якби я своїй дівчині сьогодні зробив такий подарунок, то вона б на шиї мені ці колготки зав’язала!
Одного разу на день народження запросила дівчина, яка ну дуже подобалась мені. Тому, аби здобути її серце, я вирішив зробити оригінальний подарунок. Дуже довго думав, вибирав і вирішив подарувати враження. Купив абонемент на кінну прогулянку. Як виявилось, це була її давня мрія, і відкривши конверт, дівчина кинулась до мене зі щирими обіймами! Ех, хтось ще там зітхає за Радянським Союзом?
ВИСНОВОК
Сьогодні кохання вільніше, ніж колись. Ми вже не боїмося ламати стереотипи, ми сміливіше кохаємо.
А пригадуючи бабусю й дідуся, яких бачив у кафе, розумію, що для кохання вік не має значення, і звільнитись від стереотипів можуть навіть ті, хто прожив більшу частину свого життя з ними. Не здивуюсь, до речі, якщо згадані дідусь та бабуся познайомились через соцмережі:)
Читайте ще один текст автора: Я ніколи не жив у СРСР. І, спостерігаючи за звичками людей радянської доби, дуже радий цьому.