Днями Нацполіція Києва повідомила, що на станції метро “Дорогожичі” знайшли восьмирічного хлопчика, який шукав свою маму. “Жінка залишила сина з молодшою донькою та батьком вдома, а сама пішла у справах... Ювенальні поліцейські провели профілактичну бесіду з матір’ю та попередили про те, що потрібно бути уважною та стежити за дітьми. Щодо неї складено адміністративний протокол”, — повідомила пресслужба НП. У відділі комунікації Нацполіції мені підтвердили — мама залишила сина на батька дітей, на нього протокол за недогляд не складали.
Ця новина змусила мене підняти гостру тему в українському соціумі — тему поваги до батька як того, хто, як і мама, може повноцінно доглядати дитину і відповідальний за неї.
Я розповім вам декілька історій. Перша — про 50 копійок, які якось проковтнув мій син. Ми з чоловіком викликали “швидку”. Поки лікарі їхали, намагалися самотужки дістати монету, що застрягла в його горлі. Обоє шалено перенервували. І ось лікар, який прибув на виклик, прощаючись, сказав моєму синові: “Ще раз так зробиш — твою маму забере поліція”. Маму! Саме так. А тато — наче непомітний.
Друга історія — з перукарні. На стрижку наших синів возить чоловік. Утім одного разу він не встиг приїхати з роботи вчасно, й хлопців у перукарню повезла я. “О! А я думала, що їх мама померла”, — аж вигукнула від щастя, що придумала такий “дотепний” жарт, перукарка. “Даруйте, а чому?” — запитала я. “Та бо їх тато завжди привозить стригтися”, — пояснила вона. “А чому тато не може привезти своїх дітей на стрижку?” — далі не розуміла я. “Ну як? Ви ж мама!” — сказала перукарка, вважаючи, що тільки дітей, у яких немає матері, на стрижку може возити батько.
Третя історія — про падіння нашого сина з самоката під час прогулянки. Наголошу — гуляли ми вчотирьох: мама, тато і двоє синів. “Мамашо, ви би краще за своєю дитиною дивилися”, — уїдливо кинула мені продавчиня морозива, яка побачила падіння одного зі синів. Батька вона також наче й не помітила. Таких історій у житті мам і
татів в Україні — багато. І це дуже гнітить, адже підживлює категорично неправильне бачення ролі мами (як за все відповідальної) і тата (як ні за що не відповідального) в житті дитини.
Зізнаюся, коли після народження свого першого сина я усвідомила, що материнство — це не лише вибір дитячого ліжечка, кольору одягу, але й відповідальність за життя малюка, я дуже злякалася.
“Ти маєш бути для своєї дитини мамою, нянькою, кухаркою, прибиральницею, психологинею, подругою, лікаркою...” — казали мені звідусіль. І я панікувала, бо “а раптом у мене не вийде?!”
“Але ж ти не одна. У цієї дитини ще є я — її тато. І я також за неї відповідаю”, — заспокоював мене чоловік. На жаль, перший рік материнства я не чула його. Чим це закінчилося? Повним виснаженням. Двома нервовими зривами й походами до психолога. Але з народженням другої дитини я збагнула: відповідальність нікуди не зникає, коли ти починаєш розуміти, що в твоєї дитини є також тато. Відповідальності не стає менше. Але її значно легше нести на плечах двох дорослих.
Українські тати сьогодні носять діток у слінгах, заколисують, забавляють, годують, купають... Вони не бояться відповідальності! Тож, будь ласка, припиніть уже нарешті вважати українських чоловіків недолугими, такими, що не можуть дбати про свою дитину нарівні з мамою.
Зрештою, відповідно до статті 12 Закону України “Про охорону дитинства” на кожного з батьків покладається ОДНАКОВА відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
А повертаючись до заяви Нацполіції, хочеться додати: шановні правоохоронці, не забувайте: діти з’являють на світ не через непорочне зачаття. У них — двоє батьків. І обоє несуть відповідальність за дітей.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.